A A A K K K
для людей із порушенням зору
Водянська громада
Запорізька область, Василівський район

с.Дніпровка

Дніпровка — село, центр однойменної сільської Ради; розташована за 19 км на схід від райцентру. До найближчої залізничної станції Нікополь, що на правому березі Каховського водоймища,— 27 км. Населення — 7417 чоловік. Сільській Раді підпорядковано також населені пункти Заповітне і Мічуріне.

Село виникло у 1787 році на лівому березі Дніпра і названо Дніпровкою. Першими тут осіли кріпаки-втікачі з Серпуховського повіту Московської губернії. Наприкінці того ж року тут оселилися ще 60 родин державних селян з Старого Осколу Курської губернії. Пізніше сюди прибули державні селяни з Новгород-Сібурського повіту Чернігівського намісництва. До 1795 року в Дніпровці поселили близько 200 сімей державних селян-старообрядців.

Багато лиха зазнали перші поселенці. Більшість з них не мала худоби та інвентаря і тому потрапляла у залежність до своїх заможних сусідів і казни. У 1795 році селяни заборгували казні понад 2000 крб. Офіціальний обслідувач побутових умов новоселів у 1814 році писав, що навіть найзаможніші переселенці, яких, однак, було не більше 10 проц., перебувають на становищі людей, які щойно потерпіли від пожежі чи навали ворога.

У 1796 році село стало центром Дніпровського повіту. Проте через бездоріжжя, що дуже утруднювало зв’язки з ним, шість років по тому повітову управу перевели до села Олешки. На початку 30-х років XIX ст. за рішенням громади село перемістили на 15 верст південніше від попереднього місця, ближче до угідь. Селяни одержали по 8,2 десятини землі на ревізьку душу. Більшість її лишалася під толокою, бо основним для селян до 60-х років XIX ст. було скотарство. Розводили овець і велику рогату худобу. Землеробство відігравало другорядну роль. Врожаї збирали низькі — по 20—30 пудів зерна з десятини. Селяни, які не мали робочої худоби

та реманенту, обробляли не більше 3 десятин, заможні — по 10—15. Щоб прогодувати сім’ю, сільська біднота йшла у найми до глитаїв чи в поміщицькі економії Герценвіца, Ковалевського та Іваненка.

Напередодні реформи 1861 року в Дніпровці було 408 дворів, проживало 2963 чоловіка. Забудовувалося село без плану, мало хоч і широкі, але покручені вулиці, вздовж яких тулилися хати-мазанки, криті соломою та очеретом. Антисанітарні побутові умови призводили до численних захворювань; особливо частими тут були пошесні хвороби, але медичної допомоги селяни не мали. Тільки на початку 40-х років XIX ст. у Дніпровці відкрилася церковнопарафіяльна школа, яку відвідувало 30—40 хлопчиків, переважно із заможних сімей.

Після селянської реформи дніпровці з 1866 року вносили казні викупні платежі в сумі 10,1 тис. крб., а разом з земськими, волосними, мирськими та іншими податками вони становили 15,8 тисяч карбованців. Важким тягарем вони лягали на плечі бідноти.

В пореформений період провідну роль почало відігравати землеробство, значно зріс попит на землю. З 1874 року землю ділили на наявні чоловічі душі, що призвело до зменшення наділів. У 1895 році на чоловічу душу припало по 2,5 десятини. Поглибилося класове розшарування селян. За подвірним переписом 1884 року в Дніпровці налічувалося 808 дворів, проживало 5582 чоловіка. 391 двір належав бідноті. Дві третини з них були безкінними і тільки 10 мали плуги. 139 родин не могли навіть прохарчуватися з власного господарства і тому наймитували.

Три чверті з 317 середняцьких господарств були неспроможні обробляти наділи власними силами і вдавалися до супряги.

Водночас 100 куркульських господарств засівали від 25 до 50 десятин на двір, орендуючи понад 1,1 тис. десятин бідняцької і поміщицької землі. Крім того, вони скупили 1127 десятин землі. Глитаї мали по четверо робочих коней, парі волів, достатню кількість інвентаря.

Ще під час заселення Дніпровки, майже сто років тому, поміщик Синельников самовільно захопив понад тисячу десятин землі, що належала общині. 1898 року селяни вирішили порушити перед властями справу проти спадкоємиці Синельникова — поміщиці Герценвіц, сподіваючись повернути громаді одібрану землю. До повітового земства община послала своїх представників А. О. Караманова та С. П. Калугіна. Діставши відмову, селяни спробували силоміць відмежувати незаконно захоплені землі, але виступ їх було придушено. 6 січня 1899 року до Дніпровки прибув таврійський губернатор з полком солдатів. 21 селянина, в т. ч. А. О. Караманова і С. П. Калугіна, заарештували і кинули до в’язниці.

У період першої російської революції бідняки Дніпровки піднялися на боротьбу проти гніту поміщиків та куркулів. Вони захопили урожай з поміщицьких земель, брали участь у розгромі Рогачицької економії в грудні 1905 року та маєтку поміщиці Ковалевської в селі Іванівці. Викликані війська вчинили розправу над повсталими, примусили селян Дніпровки повернути поміщикові збіжжя. Активну участь в селянських заворушеннях 1905—1907 рр. брав Г. С. Свободін-Перемишлев — до 1902 року матрос крейсера «Очаков», пізніше робітник Севастопольських корабельних майстерень. Він мав зв’язок з більшовиками Севастопольської організації РСДРП, був учасником повстання на «Очакові». Після розгрому повстання емігрував до Норвегії. Військовий трибунал засудив його заочно до страти. Після повалення царизму Г. С. Свободін-Перемишлев повернувся на батьківщину, був делегатом X з’їзду РКП(б). Багато років життя Г. С. Свободін-Перемишлев присвятив мистецтву, він заслужений артист УРСР.

На той час Дніпровка була хоч і великим, але убогим селом. В 1906 році вона стала волосним центром. Тільки куркульські садиби виділялися кам’яними будинками та великими садами. У центрі височіла церква, віддалік — ще одна. Поблизу ярмаркового майдану, де щотижня збиралися базари, розмістилося 10 крамниць, горілчана лавка — «монополька». У Дніпровці діяло 30 вітряків, два парові млини, олійниця та кілька кузень. Розвивалися кустарні промисли, переважно гончарне, та виробництво з лози предметів широкого вжитку.

В селі не було ні амбулаторії, ні аптеки. Тільки 1906 року тут почав працювати фельдшер.

До 1883 року Дніпровка мала тільки церковнопарафіяльну школу. Того року тут відкрилося однокласне земське початкове училище. Всього навчалося 180 дітей, з них 5 дівчаток. Школи ледве животіли, бо земство відпускало на їх утримання мізерні кошти. Тільки 1,3 проц. населення вміло читати й писати. З 1898 по 1907 рік у Дніпровці відкрилося ще чотири земські початкові школи. їх відвідувало 289 хлопчиків і 93 дівчинки, але через нестатки навчальний рік закінчила тільки сьома частина учнів. Бібліотеки в селі не було. Газети одержували лише піп та урядник.

Після запровадження столипінської аграрної реформи процес класового розшарування поглибився. За даними подвірного перепису 1914 року в Дніпровці налічувалося 1600 дворів, проживало 11 097 чоловік. Тільки половина господарств закріпила за собою наділи, 542 двори були безземельними. За 30 років, що минули між двома подвірними переписами, кількість бідняцьких дворів зросла в 2,4 раза. Куркулі ж за ці роки зміцнили свої позиції. 49 з них скупили 3458 десятин бідняцької та поміщицької землі. Глитаї мали достатньо тягла й інвентаря, в т. ч. жниварки, кінні й парові молотарки тощо. Але спроба куркулів вийти на хутори зірвалася завдяки рішучому опорові більшості селян.

Під час першої світової війни становище селян ще більше погіршало. Близько тисячі жителів Дніпровий мобілізували до царської армії. Наприкінці 1916 року до армії призвали навіть підлітків. Наростало невдоволення політикою самодержавства.

Трудове селянство Дніпровий з надією зустріло звістку про перемогу Лютневої революції. Та марними були його сподівання на припинення війни і справедливий розподіл землі. 1 травня 1917 року в селі відбулася демонстрація, яка пройшла під гаслом: «Геть війну», «Мир без анексій і контрибуцій», «Вся влада Радам!».

Після Великої Жовтневої соціалістичної революції до рідного села повернувся колишній моряк комендор А. Є. Тимофеев. Навколо нього згуртувалася група селян-бідняків, до якої входили С. Л. і П. С. Іванісови, П. Т. Ястребов, М. А. Тарасов та інші. 7 грудня 1917 року вони зібрали сільський сход і обрали виконком сільської Ради. 11 грудня того ж року почав діяти волосний виконавчий комітет Ради селянських депутатів на чолі з С. Л. Іванісовим.

Для захисту Радянської влади в лютому 1918 року при волвиконкомі створено ревком, який організував загін Червоної гвардії, очолений А. І. Воронковим. Загін охороняв село від куркульських банд, що орудували в плавнях.

У січні 1918 року в Дніпровці створено партійний осередок; секретарем його став А. Є. Тимофеев. Партосередок спрямовував роботу волвиконкому та ревкому, провадив підготовку до здійснення ленінського Декрету про землю.

Але в середині квітня 1918 року село окупували австро-німецькі війська. Члени сільського і волосного виконкомів Ради, ревком та радянський актив пішли в підпілля. Ревком сформував у плавнях партизанські загони, які нападали на німецькі обози з награбованим майном і хлібом. Загонами командували А. І. Воронков, М. А. Тарасов, К. Д. Купрін.

У жовтні 1918 року австро-німецькі війська залишили село. Волревком, який вийшов з підпілля, завершив формування збройних загонів. У грудні того року вони ввійшли до об’єднаного партизанського загону, куди влилися партизани з Верхнього Рогачика, Великої Знам’янки та Великої Білозерки. Очолив його І. С. Мойсеєнко — колишній фронтовик, родом із Верхнього Рогачика. В середині грудня партизани виступили проти білогвардійців з корпусу денікінського генерала Тілло. Водночас дніпровський ревком створив продовольчий комітет, який організував заготівлю хліба для Петрограда і Москви.

10 липня 1919 року Дніпровку захопили денікінці і відразу ж заарештували тих, хто допомагав встановлювати Радянську владу на селі. Серед них був і комуніст А. Є. Тимофеев. Після допиту та жорстоких тортур його привселюдно стратили. Тієї ж ночі всі чоловіки, яким була дорога Радянська влада, вирушили в плавні до партизанського загону.

На початку січня 1920 року частини 1-ї бригади 45-ї стрілецької дивізії 14-ї армії визволили Дніпровку від денікінців. Ревком налагодив постачання хліба для червоноармійських частин, допомагав селянам у підготовці й проведенні сівби.

Але 12 червня 1920 року в село вдерлися врангелівці. Та вже 26 жовтня радянські війська під командуванням І. Ф. Федька форсували Дніпро в районі Нікополя і, вибивши ворога з села Водяного, розгорнули наступ на Дніпровку. Підрозділи 136-ї та 137-ї бригад 46-ї дивізії, які діяли з флангів, вступили в бій з добірними частинами врангелівської дивізії генерала Маркова і розгромили їх. Наступного дня село було визволено від ворога. В цьому бою мужністю і хоробрістю відзначився видатний син угорського народу, згодом визначний письменник і герой народно-революційної війни проти фашизму в Іспанії Мате Залка. Його нагородили орденом Червоного Прапора.

1 листопада 1920 року на сільській сходці обрали волревком, а на початку грудня — волосний комітет незаможних селян; на чолі КНС став комуніст Т. С. Перемишлєв. Тоді ж відновив діяльність партосередок, секретарем якого обрали А. Викова (пізніше — К. А. Усачова). Наприкінці грудня з ініціативи комуністів організувався комсомольський осередок, секретарем якого був В. Д. Давидченко. З початку 1921 року на сході створено сільський комітет незаможних селян. Під керівництвом парт-осередку актив села підготував і провів наприкінці січня того ж року вибори до сільської та волосної Рад селянських депутатів. Виконком волосної Ради очолив колишній голова волревкому С. Л. Іванісов.

Партосередок, органи Радянської влади та КНС спрямували свою діяльність на організацію продовольчої допомоги Червоній Армії, трудящим голодуючих робітничих центрів країни, сім’ям червоноармійців. З комуністів, членів КНС та комсомольців створили загін самооборони у складі 50 чоловік, який допомагав червоно-армійським частинам у боротьбі з бандитськими зграями.

У січні 1921 року при волземвідділі створено земельну комісію, яка взяла на облік нетрудові куркульські землі, лишки тягла та інвентаря. Представники земвідділів Балківської, Дніпровської та Великобілозерської волостей розподілили між волостями 11 тис. десятин орних земель поміщика Іваненка. Це дало змогу земельній комісії Дніпровий до липня 1921 року виділити на кожного їдця по 2 десятини орної землі, не враховуючи присадибних ділянок. Лишки відібраного у куркулів тягла та реманенту було передано незаможникам. Протягом 1921—1923 рр. на колишні поміщицькі землі переселилося понад 2 тис. чоловік, які заснували села Но-воводяне та Новодніпровку.

Ще весною 1919 року в Дніпровці організувалася невелика трудова сільськогосподарська артіль «Зоря майбутнього», статут якої затвердив Наркомзем України. В лютому 1921 року вона відновила свою діяльність. Фундаторами першого колективного господарства були незаможники І. А. та П. Т. Ястребови і О. Г. Сидельников.

Головою артілі обрали О. Дудкіна. У вересні — жовтні того ж року в селі утворилось ще дві артілі — «Промінь соціалізму» та «Праця землі», в яких об’єдналися 67 чоловік працездатних; вони мали 11 пар коней, 184 десятини посіву. Господарствам надавалися грошові й насіннєві позички, будівельні матеріали тощо. За прикладом перших у 1922—1923 рр. в селі виникли нові артілі: «Червоний незаможник», «Нове життя», «Юність соціалізму», «Початок», «Розквіт», «Світле життя», «Україна» їх очолили комуністи та активісти КНС. Активну участь у створенні артілей та їх господарському зміцненні брали комсомольці. Вони створювали молодіжні ланки, обробляли виділені їм ділянки землі, добиваючись високих урожаїв.

У роки непу в Дніпровці розширились торгівля та кустарне виробництво. У 1922—1925 рр. тут працювали бондарні, гончарні, жерстяні, ковальсько-бричкові, швейні та шевські майстерні; діяли 2 парові млини, 21 вітряк, олійниця, 11 кузень тощо.

З перших днів Радянської влади партосередок та сільська Рада виявляли постійну турботу про охорону здоров’я, розвиток освіти і культури трудящих. У 1921 році в Дніпровці відкрили фельдшерський пункт, амбулаторію, аптеку, де працювали лікар, фельдшер, акушерка, фармацевт.

У 1919/20 навчальному році в селі працювало 6 початкових трудових шкіл, в яких навчалося 303 дітей. їх навчали й виховували 14 учителів, які також брали активну участь у роботі 6 гуртків лікнепу та створених при сільбуді політичному, драматичному, музично-хоровому гуртках. Жіноча рада при сільвиконкомі широко залучала селянок до громадського життя.

У 1924 році за ленінським призовом в селі до лав партії вступили комсомольці В. Д. Давидченко, М. М. Голев, Л. С. Сидельникова, О. С. Мокроусова та інші. Партійна організація зросла до 29 чоловік, у т. ч. 13 членів і 16 кандидатів у члени партії.

Комуністи й комсомольці розгорнули широку роз’яснювальну роботу для залучення трудового селянства до ТСОЗів. У сільбуді комуністи влаштовували лекції, доповіді, вечори запитань-відповідей. Внаслідок цієї роботи в 1928—1930 рр. у Дніпровці організувалося 8 великих артілей: «Більшовик», «Вільна праця», «Нове життя», «Перемога», «Правда», «Червонофлотець», ім. Петровського та ім. Тельмана. В 1930 році виникла промислова артіль «Комуніст», що виробляла меблі з лози.

Куркулі чинили запеклий опір колективізації: підбурювали селян не вступати до артілей, поширювали наклепницькі чутки про організаторів колгоспного руху, саботували сплату податків і здачу хліба державі. За рішенням загальних зборів колгоспників близько 50 глитайських родин розкуркулили й вислали за межі республіки.

Велику допомогу в організації колгоспного виробництва подали селянам представники робітничого класу — комуністи 25-тисячники. Один з них — Є. В. Лямін — з 1932 по 1937 рік очолював у Дніпровці колгосп «Нове життя». У 1937 році тут почала діяти МТС. Механізація рільництва сприяла піднесенню врожайності зернових культур. Так, 1939 року колгоспники артілі «Правда» зібрали по 20 цнт озимої пшениці з га, в колгоспі «Більшовик» — по 22 цнт ячменю, артіль «Перемога» — по 18 цнт озимої пшениці, по 35 цнт кукурудзи і по 15 цнт соняшнику. Кожна артіль Дніпровки мала тваринницькі ферми; на трудодень колгоспники одержали пересічно по 4,5 кг хліба та по 3 крб. 70 коп. грішми.

За високі показники у вирощуванні зернових і технічних культур та виробництві продукції тваринництва шість колгоспів, у т. ч. «Більшовик», «Правда», ім. Петровського, а також багато колгоспників і механізаторів МТС були учасниками ВСГВ у 1938—1940 рр. Медалі, грамоти і подарунки Головвиставкому одержали свинарка колгоспу «Перемога» С. Т. Жукова, чабан артілі «Нове життя» І. П. Тиник, трактористи Дніпровської МТС І. Ф. та В. Г. Сидельникови, Є. Є. Федоренко, агроном МТС Г. А. Кисельов та інші.

Докорінні зміни відбулися в галузі народної освіти. З 1930 року дві початкові школи стали семирічними; одну з них у 1936 році реорганізовано на середню. До 1937 року в селі ліквідовано неписьменність серед дорослих, всіх дітей шкільного віку охоплено семирічним навчанням.

В селі було два сільські й кілька колгоспних клубів, де читалися лекції, демонструвалися художні кінофільми, місцевими аматорами ставилися вистави й концерти. В хорових і драматичних гуртках брали участь близько 300 чоловік. Бібліотеки, створені при клубах, мали понад 3 тис. книг.

У перші ж дні Великої Вітчизняної війни понад тисячу чоловіків призовного віку влилося до лав Червоної Армії. їх місце на виробничих ділянках заступили жінки, старики, діти. В короткі строки було зібрано врожай, виконано державні поставки.

В міру наближення фронту з Дніпровий вивезли техніку МТС, колгоспну худобу, хліб і евакуювали частину населення. Створений з партійного і радянського активу села винищувальний батальйон забезпечував охорону села, а потім влився до діючої армії.

19 вересня 1941 року після запеклих боїв гітлерівці захопили село. Силою зброї вони насаджували фашистський «новий порядок». Окупанти схопили й закатували багатьох радянських людей, які з різних причин не змогли своєчасно евакуюватися. Загинули Г. М. Воробйов, Л. С. Ясеньов, X. Н. і Л. X. Кумейки та інші. Але гестапівцям не вдалося залякати дніпровців. У травні 1942 року в селі створилася підпільна група на чолі з партизанським ватажком часів громадянської війни А. І. Воронковим. Невдовзі гітлерівці вислідили патріотів. Після катувань всіх їх відправили до Бухенвальда.

У травні 1942 року в селі з’явилася парашутистка В. Г. Безсонова — сільська комсомолка, яка напередодні війни вступила до Червоної Армії. Гестапівці схопили її і піддали тортурам. Але мужня патріотка нікого не виказала. 12 липня 1942 року її розстріляно в Кам’янці-Дніпровській. У серпні 1942 року до села прибула, скинута в плавні на парашутах, диверсійна група під керівництвом Ф. І. Трусова і І. К. Супруна — колишнього агронома Дніпровської МТС. Патріоти руйнували лінії зв’язку, знищували автотранспорт, німецьких солдатів і офіцерів. У грудні 1942 року їх вислідили. Сталася сутичка з карателями. Тяжкопораненого І. К. Супруна схопили і пізніше стратили. Решта бійців на чолі з Ф. І. Трусовим вийшла з оточення і продовжувала диверсійну роботу до з’єднання з частинами Червоної Армії. У серпні 1943 року близько тридцяти озброєних активістів села під керівництвом комуніста С. М. Яковлева вчинили напад на штаб гарнізону окупантів, захопили документи і зброю. У плавнях бійці об’єдналися з іншими загонами і, перейшовши 4 листопада 1943 року лінію фронту поблизу села Балок, влилися в 59-у гвардійську Краматорську Червонопрапорну дивізію 4-го Українського фронту.

Під час окупації 414 жителів Дніпровки, здебільшого молоді, окупанти примусово вивезли до Німеччини.

Наприкінці 1943 року село стало ареною кровопролитних боїв. 1260 солдатів і офіцерів Радянської Армії полягло в боях за визволення Дніпровки. їх поховано у братській могилі в центрі села, де нині встановлено пам’ятник. У цих боях загинув прославлений льотчик, Герой Радянського Союзу старший лейтенант М. І. Тараканчиков, уродженець Смоленської області.

5 лютого 1944 року Дніпровку визволили частини 61-ї гвардійської, 259-ї та 266-ї стрілецьких дивізій 32-го стрілецького корпусу 4-го Українського фронту.

Багато дніпровців мужньо билося проти ворога на фронтах війни. Серед них полковник М. І. Губарев, який брав участь у штурмі Берліна. Полковник Я.П. Панов, у минулому учасник громадянської війни, один з перших кремлівських курсантів, у роки Великої Вітчизняної війни захищав Сталінград, учасник прориву блокади Ленінграда та визволення Одеси і Праги. Полковник Ф. Ф. Щетинін, гвардії рядовий І. М. Поляков, старший сержант І. Т. Махов та інші пройшли з боями від Сталінграда до Берліна. Снайпер Ф. В. Анікацов на підступах до рідного села знищив двох німецьких снайперів, чотири кулеметні точки. За час перебування на фронті воїн знищив 217 гітлерівців, у т. ч. 8 снайперів і 19 кулеметних гнізд; він має шість урядових нагород. І. Р. Бочарова за ратні подвиги удостоєно чотирьох орденів і трьох медалей Радянського Союзу. За мужність і героїзм на фронтах орденами й медалями нагороджено 509 дніпровців; 813 чоловік полягли смертю хоробрих.

Величезної шкоди селу і господарству колгоспів завдали окупанти. Вони спалили половину житлових і всі громадські будівлі, лікарню, школи, клуби. Збитки, заподіяні тільки колгоспам, становили 55,2 млн. карбованців.

У колгоспах не залишилося ні техніки, ні худоби. У надзвичайно тяжких умовах 1944 року люди освоїли третину довоєнних посівних площ. У середньому в усіх восьми колгоспах було зібрано по 9 цнт зернових, а в «Більшовику», ім. Петровського, «Нове життя», ім. Тельмана — по 11 —15 цнт. Того року дніпровці здали державі понад 20 тис. цнт хліба. Кілька тисяч пудів власного зерна внесли селяни у фонд оборони країни. Жінки зібрали й відправили на фронт сотні посилок з сухофруктами, теплими речами, придбали облігації воєнної позики.

До кінця 1944 року артілі Дніпровки одержали від колгоспів РРФСР, зокрема Омської області, а також республік Середньої Азії значну кількість будівельного лісу, 179 голів великої рогатої худоби. Дніпровська МТС одержала кілька потужних тракторів, кілька машин відродили із списаних на брухт. Зростали й грошові кредити держави.

З переможним завершенням Великої Вітчизняної війни до села повернулися фронтовики. Вони сіли за кермо трактора, штурвал комбайна, очолили артілі, бригади, ферми, поповнили колгоспні партійні та комсомольські організації. Зводилися нові виробничі приміщення, тваринницькі ферми, хати колгоспників. 1945 року колгоспи освоїли половину довоєнних посівних площ; подвоїлося поголів’я великої рогатої худоби, а корів і овець — зросло більш як утроє. Прибутки артілей перевищили 1,6 млн. карбованців.

В роки війни 75 жінок і підлітків Дніпровки нагороджено медалями «За доблесну працю у Великій Вітчизняній війні 1941 — 1945 рр.».

В роки першої післявоєнної п’ятирічки колгоспи Дніпровки значно зміцніли. Середня врожайність зернових зросла пересічно на 3—4 цнт з га, поголів’я худоби — вдвоє. З метою поліпшення структури посівних площ, кращого використання засобів виробництва і кадрів, у серпні 1950 року вісім дніпровських артілей об’єднались у дві. 1952 року врожайність озимої пшениці на їх ланах досягла 17—20 цнт, а в бригаді А. М. Сидельникова з 2022 га зібрано по 23,2 цнт. Ще вищого урожаю добилася бригада Н. Г. Юхименка — вона одержала на круг по 31 цнт з га на площі 229 га. Значно зросло поголів’я худоби. Прибутки артілей наприкінці 1955 року перевищили 6,5 млн. карбованців. За визначні успіхи у розвитку колгоспного виробництва обидві артілі того року стали учасниками ВДНГ СРСР.

У серпні 1955 року стала до ладу Іванівська державна зрошувальна система Кам’янського поду, що дало змогу зросити понад 150 га земель.

У квітні 1956 року на базі двох артілей Дніпровки та колгоспу ім. Кірова села Нововодяного утворено радгосп «Дніпровський». Це — багатогалузеве господарство з розвинутим рільництвом, тваринництвом, птахівництвом, садівництвом та городництвом, має 18 210 га угідь, у т. ч. 14 тис. орної землі; 5 тис. га зрошувалося.

Боротьбу за піднесення економіки радгоспу очолила парторганізація, яка в 1958 році налічувала 180 чоловік. Комуністи працювали на вирішальних ділянках виробництва: у тваринництві — 78, овочівництві — 37, механізаторами — 37, решта у рільництві та на інших роботах. Партком дбав про механізацію ферм, скорочення строків польових робіт. Велика увага приділялася впровадженню у виробництво досвіду передовиків.

У 1958 році колектив радгоспу зібрав по 21,6 цнт зернових з га, в т. ч. по 21,7 цнт озимої пшениці. На сто гектарів угідь вироблено по 181 цнт молока, 52,8 цнт м’яса та по 14 тис. яєць на 100 га зернових. Прибуток господарства перевищив 1 млн. карбованців. За визначні досягнення у виробництві сільськогосподарських продуктів удостоєно ордена Леніна директора радгоспу О. О. Колесникова. Орденами Радянського Союзу нагороджені свинарка Є. Й. Гринцова, робітник Ф. С. Журба та бригадир птахоферми О. В. Клець.

З метою підвищення ефективності виробництва протягом 1960—1962 рр. частину угідь радгоспу «Дніпровський» передано іншим господарствам. Основним напрямом «Дніпровського» стало виробництво молока, м’яса, овочів та зерна. За ним закріплено 6051 га угідь, у т. ч. 4716 — орної землі. Державна зрошувальна система забезпечує полив 3260 га землі. Це дає змогу вирощувати високі врожаї сільськогосподарських культур. У 1965 році господарство зібрало по 29,4 цнт зернових з гектара на всій площі посіву. Значно зросла продуктивність тваринництва. На 100 га угідь того року вироблено по 545 цнт молока та 51 цнт м’яса.

Визначних виробничих успіхів добилися робітники радгоспу за чотири роки поточної п’ятирічки. Середній врожай зернових становив 33,5 цнт з га, озимої пшениці на зрошуваних землях — 45—48 цнт. Врожаї кукурудзи були ще вищі. Площа саду збільшилася до 300 га. Дві третини поливних земель щороку відводиться під кормові культури, оскільки в роки поточної п’ятирічки дальшого розвитку набуло громадське тваринництво. Наприкінці 1969 року тільки великої рогатої худоби налічувалося 3,5 тис. голів.

Під керівництвом парткому та 6 первинних парторганізацій успішно працює комсомольська організація, яка налічує 65 юнаків і дівчат. У радгоспі — 50 спеціалістів сільського господарства, третина яких має вищу спеціальну освіту. Всі виробничі процеси в рільництві механізовано, у тваринництві рівень механізації становить 75 процентів.

В радгоспі є цегельний завод, що виробляє щорічно 1 млн. штук цегли, обладнані майстерні для ремонту сільськогосподарської техніки. Велику допомогу в механізації та електрифікації господарства подали шефи — робітники запорізьких заводів «Кремнійполімер» та ремонтно-механічного.

Широкого розмаху в колективі набуло змагання за комуністичне ставлення до праці. У 1965 році в ньому брали участь 6 бригад; того року 276 робітників виборювали почесне звання ударників комуністичної праці. 1969 року звання комуністичних здобули три бригади і чотири ланки; ударниками комуністичної праці стали 45 робітників.

В радгоспі виросли чудові люди, новатори виробництва. 15 з них у 1966— 1967 рр. удостоєно високих урядових нагород, двом — М. Т. Рекову та М. П. Сюсюковій — присвоєно звання Героя Соціалістичної Праці. Рік у рік знатний ланковий М. Т. Реков без затрат ручної праці добивається високих урожаїв кукурудзи. В 1965 році він виростив по 86 цнт зерна кукурудзи з га на 100-гектар-ній ділянці, а в 1969 році — по 52,7 цнт озимої пшениці, по 86 цнт кукурудзи і по 416 цнт зеленої маси з гектара. Серед учнів і послідовників М. Т. Рекова — молодий комуніст, секретар комсомольської організації І. В. Махов, який у вирощуванні озимої пшениці і кукурудзи майже досяг показників свого вчителя. Його нагороджено орденом Трудового Червоного Прапора. Члена ланки І. М. Лохматова за самовіддану працю відзначено орденом Леніна. Багатими врожаями овочів прославилася ланка М. П. Сюсюкової. У 1963—1969 рр. вона зібрала понад 300 цнт ранньої, по 250—330 цнт пізньої капусти з гектара та по 280—300 цнт огірків. У 1967 році Марію Петрівну обрано депутатом Верховної Ради УРСР.

Невпізнанним стало село. Назавжди зникли старі селянські хати. За післявоєнні роки в Дніпровці споруджено понад 2 тис. кам’яних чи личкованих будинків, критих шифером і черепицею. Центральна вулиця завдовжки 7 км є продовженням: асфальтового шосе, яке з’єднує райцентри Василівну та Кам’янку-Дніпровську. Вулиці села упорядковано. Майже в кожному будинку телевізор, багато сімей користується газовими плитами, холодильниками; працює водогін, довжина якого перевищила 10 км. Село повністю електрифіковано й радіофіковано. До послуг трудящих — 35 магазинів та ларків, товарооборот яких 1969 року становив 2,5 млн. крб.; працюють дві їдальні, два поштові відділення, телефонна станція, радіовузол, телеательє, шевська, швейна та інші майстерні побуткомбінату.

Поліпшується медичне обслуговування населення. У новому будинку лікарні є стаціонарне відділення на 35 ліжок, пологове відділення, поліклініка з хірургічним, терапевтичним і дитячим відділеннями, зуболікарським кабінетом. В медичних закладах — 5 лікарів і 9 медпрацівників з середньою освітою.

Докорінно змінився освітній і культурний рівень трудящих. На початку 60-х років за участю радгоспу споруджено типові приміщення двох середніх шкіл. У 1969/70 навчальному році в них працювало 76 вчителів, 8 з яких відзначено урядовими нагородами.

Свій відпочинок дніпровці проводять у чудовому парку, що розкинувся на десяти гектарах у центрі села; поруч — обладнаний сільський стадіон, новий будинок культури на 500 місць. У драматичному, хоровому і танцювальному гуртках беруть участь понад 150 чоловік. Аматори сцени є учасниками районних і обласних оглядів художньої самодіяльності. У філіалі музичної школи по класу фортепіано та баяну навчаються 23 хлопчики і дівчинки.

При будинку культури працює бібліотека, в якій налічується понад 10 тис. книг. У 7 інших бібліотеках села їх 37 тис. Послугами самої тільки клубної бібліотеки користується 2 тис. читачів.

У Дніпровці відкрито народний краєзнавчий музей, експонати якого розповідають про історію села з часу його заснування й до наших днів.

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Дякуємо!

Ваш голос було зараховано

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь