Інформує ГТУЮ у Запорізькій області
Спір про встановлення факту належності особи до певної національності не підлягає розгляду в судовому порядку
Постановою Великої Палати Верховного Суду по справі № 810/2732/18 від 11.09.2019 викладено правову позицію стосовно того, що належність особи до певної національності не підлягає розгляду в судовому порядку.
Згідно із частиною першоюстатті 2 КАСзавданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.
Відповідно до пункту 2 частини першоїстатті 4 КАСпублічно-правовий спір - це спір, у якому хоча б одна сторона здійснює публічно-владні управлінські функції, в тому числі на виконання делегованих повноважень, і спір виник у зв`язку із виконанням або невиконанням такою стороною зазначених функцій.
Також пунктом 7 частинипершоїстатті 4 КАСвизначено, щосуб`єктвладнихповноважень - це орган державноївлади, орган місцевогосамоврядування, їхпосадовачислужбова особа, іншийсуб`єкт при здійсненні ними публічно-владнихуправлінськихфункцій на підставізаконодавства, в тому числі на виконанняделегованихповноважень, абонаданніадміністративнихпослуг.
Згідно з пунктом 1 частинипершоїстатті 19 КАСюрисдикціяадміністративнихсудівпоширюється на справи у публічно-правових спорах, зокрема спорах фізичнихчиюридичнихосібізсуб`єктомвладнихповноваженьщодооскарженняйогорішень (нормативно-правовихактівчиіндивідуальнихактів), дійчибездіяльності, крімвипадків, коли для розгляду таких спорів законом встановленоінший порядок судового провадження.
Отже, до компетенціїадміністративнихсудів належать спори фізичнихчиюридичнихосіб з органом державноївлади, органом місцевогосамоврядування, їхньоюпосадовоюабослужбовою особою, предметом яких є перевірказаконностірішень, дійчибездіяльностіцихорганів (осіб), прийнятихабовчинених ними під час здійсненнявладнихуправлінськихфункцій, крімспорів, для яких законом установлений інший порядок судового вирішення.
Згідноізчастиноюпершоюстатті 19 ЦПКУкраїнисуди розглядають у порядку цивільногосудочинствасправи, щовиникаютьізцивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та іншихправовідносин, крім справ, розглядякихздійснюється в порядку іншогосудочинства.
Під час визначенняпредметноїюрисдикції справ суди повиннівиходитиізсуті права та/абоінтересу, за захистомякогозвернулася особа, заявленихвимог, характеру спірнихправовідносин, змісту та юридичноїприродиобставин у справі.
З матеріалівсправивбачається, що, заявникзвертаючисьіззаявою до Миронівського районного відділудержавноїреєстраціїактівцивільного стану Головного територіальногоуправлінняюстиції у Київськійобласті, мав на меті внести зміни до актового запису про народження, зазначившинаціональністьматері «німка», та актового запису про шлюб, зазначившинаціональністьчоловіка «німець», у задоволенніякоїпозивачубуловідмовлено.
Таким чином, позивач, зазначаючи у позові про відмовуМиронівського районного відділудержавноїреєстраціїактівцивільного стану Головного територіальногоуправлінняюстиції у Київськійобласті у внесеннізмін до актовихзаписів, не просив визнатинеправомірнимитакідіївідповідача, а мавнамірвирішитипитання про внесеннязмінщодонаціональності у вжеіснуючі записи, отже, спір у ційсправі не маєознакпублічно-правового, і не підлягаєрозгляду в порядку адміністративногосудочинства.
Аналогічнуправовупозицію Велика Палата Верховного Суду висловила в постановівід 23 січня 2019 року у справі № 807/45/17.
При цьому Велика Палата Верховного Суду вважає,щопоняття «спір, який не підлягаєрозгляду в порядку адміністративногосудочинства» в цьомувипадкуслідтлумачити в більш широкому значенні, тобто як поняття, щостосується тих спорів, які не підлягаютьрозгляду в порядку адміністративногосудочинства, а також тих, яківзагалі не підлягають судовому розгляду, з огляду на таке.
Положеннямичастинпершої – третьоїстатті 49 ЦК Українивизначено, що актами цивільного стану є події та дії, якінерозривнопов`язані з фізичною особою і започатковують, змінюють, доповнюютьабоприпиняютьїїможливість бути суб`єктомцивільних прав та обов`язків. Актами цивільного стану є народженняфізичної особи, встановленняїїпоходження, набуттягромадянства, вихід з громадянства та йоговтрата, досягненнявідповідноговіку, наданняповноїцивільноїдієздатності, обмеженняцивільноїдієздатності, визнання особи недієздатною, шлюб, розірванняшлюбу, усиновлення, позбавлення та поновленнябатьківських прав, змінаімені, інвалідність, смерть тощо. Державнійреєстраціїпідлягаютьнародженняфізичної особи та їїпоходження, громадянство, шлюб, розірванняшлюбу у випадках, передбачених законом, змінаімені, смерть.
Згідно з частиноюпершоюстатті 9 Закону України «Про державнуреєстраціюактівцивільного стану»державнареєстраціяактівцивільного стану проводиться з метою забезпеченняреалізації прав фізичної особи та офіційноговизнання і підтвердження державою фактівнародженняфізичної особи та їїпоходження, шлюбу, розірванняшлюбу, зміниімені, смерті.
Відповідно до частинипершоїстатті 22 Закону України «Про державнуреєстраціюактівцивільного стану»внесеннязмін до актового записуцивільного стану проводиться відповідним органом державноїреєстраціїактівцивільного стану за наявностідостатніхпідстав. За наслідкамиперевіркизібранихдокументів орган державноїреєстраціїактівцивільного стану складаєобґрунтованийвисновок про внесеннязмін до актового записуцивільного стану або про відмову в цьому. У разівідмови у внесеннізмін до актового записуцивільного стану у висновкувказуються причини відмови та зазначається про можливістьїїоскарженняв судовому порядку.
Порядок внесеннязмін до актовихзаписівцивільного стану регулюють Правила внесеннязмін до актовихзаписівцивільного стану, їхпоновлення та анулювання, затвердженінаказом МіністерстваюстиціїУкраїнивід 12 січня 2011 року № 96/5 (далі - Правила).
Згідно з пунктом 1.1 розділу І Правил внесеннязмін до актовихзаписівцивільного стану, якіскладено органами державноїреєстраціїактівцивільного стану України, проводиться районними, районними у містах, міськими (містобласногозначення), міськрайонними, міжрайоннимивідділамидержавноїреєстраціїактівцивільного стану головного територіальногоуправлінняюстиції (далі - відділидержавноїреєстраціїактівцивільного стану) у випадках, передбаченихчиннимзаконодавством. У разівідмови у внесеннізмін до актовихзаписівцивільного стану у висновкувідділудержавноїреєстраціїактівцивільного стану вказуються причини відмови та в якихзазначено про можливістьоскарженняйого у судовому порядку.
Підпунктами2.13.1, 2.13.2 пункту 2.13 розділу ІІ Правил визначено, щопідставою для внесеннязмін в актові записи цивільного стану є, зокрема, рішення суду про встановленнянеправильності в актовому записіцивільного стану, постанова адміністративного суду.
Отже, органидержавноїреєстраціїактівцивільного стану за заявоюгромадянможутьвноситизміни до актовихзаписів на підставірішень суду, якимивстановленонеправильність таких записів та зазначено про внесення до них конкретнихзмін.
У частиніпершійстатті 315 ЦПКнаведено перелікфактів, справи про встановленняякихрозглядаються судом. Хоч за змістомчастинидругоїцієїстаттізазначенийперелік не є вичерпним, протеу судовому порядку можуть бути встановленітількитіфакти, відякихзалежитьвиникнення, змінаабоприпиненняособистихчимайнових прав фізичнихосіб (якщо законом не визначеноіншого порядку їхвстановлення).
Відповідно до статті 11 КонституціїУкраїнидержава сприяєконсолідації та розвитковіукраїнськоїнації, їїісторичноїсвідомості, традицій і культури, а такожрозвитковіетнічної, культурної, мовної та релігійноїсамобутностівсіхкоріннихнародів і національнихменшинУкраїни.
При цьомучиннимзаконодавствомУкраїни не передбаченозазначення в актовихзаписахцивільного стану та свідоцтвах органами державноїреєстраціїактівцивільного стану національностібатьківдитиничиосіб, яківступають у шлюб. Тим самим забезпечуєтьсярівністьусіхнезалежновіднаціональностічиетнічногопоходження, а також право особи вільнообирати та відновлюватинаціональність, як цепередбаченостаттею 11 Закону України «Про національніменшини в Україні». Примушеннягромадян у будь-якійформі до відмовивідсвоєїнаціональності не допускається.
Згіднозістаттею 300 ЦКособа має право на індивідуальність, на збереженнясвоєїнаціональної, культурної, релігійної, мовноїсамобутності, а також право на вільнийвибір форм та способівпроявусвоєїіндивідуальності, якщо вони не заборонені законом та не суперечатьморальним засадам суспільства.Таке право підпадаєпідзахистстатті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, яка передбачає, щокожналюдинамає право на повагу до їїособистого і сімейногожиття. Держава не можевтручатися у здійсненняцього права інакшеніжзгідноіз законом та у випадках, необхідних у демократичному суспільстві в інтересахнаціональної і громадськоїбезпеки.
Відмовавідфіксаціїнаціональності в офіційних документах, щопосвідчують особу, та актовихзаписахцивільного стану і відповіднихсвідоцтвахорганівдержавноїреєстраціїактівцивільного стану відповідаєстатті 24 КонституціїУкраїни, яка гарантуєрівністьгромадян, зокреманезалежновідетнічногопоходження, а такожстатті 11 Закону України «Про національніменшини в Україні».
Отже, національнаналежність особи є актом їїособистогосамовизначення і жодним чином не впливає на публічно-правовівідносинитакої особи з державою. Фіксація факту національності особи в документі, щоїїпосвідчує, чи в актовихзаписахгромадянського стану створила б перешкодувільномуобраннючивідновленнюнаціональності, оскільки поставила б такеобраннячивідновлення у залежністьвідрішення державного органу.
Таким чином, у зв`язку з неможливістювстановлення в судовому порядку фактівщодоналежностіосіб до певноїнаціональностіцейспір не підлягаєрозгляду не лише в порядку адміністративногосудочинства, а й у судовому порядку взагалі.
Головний спеціаліст відділу судової
роботи та міжнародного співробітництва
Головного територіального управління
юстиції у Запорізькій області І.О.Девятко
Саморегулівнаорганізаціяарбітражнихкеруючих
Саморегулюваннявиявляється у тому, що члени громадськихорганізаційвстановлюють для себе підвищені, порівняноіз законом, вимоги до господарської та/чипрофесійноїдіяльності. У світііснуютьнаціональнісаморегулівніорганізації, наприклад, АсоціаціятаксистівАнглії, та інтернаціональнісаморегулівніорганізації, наприклад, Міжнароднафакторинговаорганізація.
Інститутсаморегулювання в сучаснійУкраїнівпершез’явився у 1996 році, коли саморегулювання стало можливим для учасників ринку ціннихпаперів.
Саморегулівнаорганізаціяарбітражнихкеруючих є некомерційноюпрофесійноюорганізацією, щооб’єднуєвсіхарбітражнихкеруючих та утворюється з метою забезпеченняреалізаціїзавданьсамоврядуванняарбітражнихкеруючих.
Кодексом України з процедур банкрутства вперше на законодавчому рівні було визначено статус саморегулівної організації арбітражних керуючих.
Самоврядування арбітражних керуючих ґрунтується на принципах виборності, гласності, підзвітності та обов’язковості для виконання арбітражними керуючими рішень органів саморегулівної організації арбітражних керуючих.Брати участь у роботі органів самоврядування та бути обраними до їх складу можуть лише арбітражні керуючі, відомості про яких внесені до Єдиного реєстру арбітражних керуючих України.
Стаття 33 Кодексу зазначає, що саморегулівна організація арбітражних керуючих утворюється з’їздом арбітражних керуючих України, також статут саморегулівної організації арбітражних керуючих затверджується з’їздом арбітражних керуючих України та є її установчим документом.
Вищим органом самоврядування арбітражних керуючих є з’їзд арбітражних керуючих України.З’їздарбітражнихкеруючихУкраїнискликається Радою арбітражнихкеруючихУкраїни не менше одного разу на два роки.
З’їздарбітражнихкеруючихУкраїнитакожможе бути скликано на вимогу державного органу з питаньбанкрутстваабо не менше 10 відсотківзагальноїкількостічленівсаморегулівноїорганізаціїарбітражнихкеруючих, або не меншеоднієїтретини рад арбітражнихкеруючихрегіонів.
Рада арбітражнихкеруючихУкраїнизобов’язанаскликати та організуватипроведенняз’їздуарбітражнихкеруючихУкраїнипротягом 30 днів з дня отриманнявимоги про скликанняз’їздуарбітражнихкеруючихУкраїни.
Таким чином, вже 20 листопада 2019 року,зокрема,буде утворено саморегулівну організацію арбітражних керуючих, затверджено статут саморегулівної організації арбітражних керуючих, утворено Раду арбітражних керуючих України, затверджено Положення про Раду арбітражних керуючих України.
З моменту державної реєстрації саморегулівної організації арбітражних керуючих її членами стають усі арбітражні керуючі, інформація про яких внесена до Єдиного реєстру арбітражних керуючих України.Арбітражний керуючий стає членом саморегулівної організації арбітражних керуючих з дня внесення інформації про нього до Єдиного реєстру арбітражних керуючих України.Арбітражний керуючий зобов’язаний сплачувати членські внески саморегулівної організації арбітражних керуючих.
Також, законодавцем було зауважено, що установлення органами самоврядуванняарбітражнихкеруючихіншихобов’язковихвнесків, не передбаченихцим Кодексом, забороняється.
Органами саморегулівноїорганізаціїарбітражнихкеруючих є:
1) з’їздарбітражнихкеруючихрегіону (АвтономноїРеспублікиКрим, області, містКиєва та Севастополя);
2) рада арбітражнихкеруючихрегіону (АвтономноїРеспублікиКрим, області, містКиєва та Севастополя);
3) голова ради арбітражнихкеруючихрегіону;
4) Рада арбітражнихкеруючихУкраїни;
5) Голова Ради арбітражнихкеруючихУкраїни;
6) з’їздарбітражнихкеруючихУкраїни;
До функцій та повноваженьсаморегулівноїорганізаціїарбітражнихкеруючих відноситься:
1) здійснення в порядку, передбаченому цим Кодексом, контролю за діяльністю арбітражних керуючих щодо дотримання цього Кодексу, Кодексу професійної етики арбітражного керуючого та інших нормативно-правових актів;
2) участь у розробленні нормативно-правовихактівта заходах з питаньвідновленняплатоспроможностіборжникаабовизнанняйогобанкрутом;
3) представництвоарбітражнихкеруючих у відносинах з органами державноївлади, органами місцевогосамоврядування, їхпосадовими і службовими особами, підприємствами, установами, організаціяминезалежновідформивласності, громадськимиоб’єднаннями та міжнароднимиорганізаціями;
4) захистпрофесійний прав арбітражнихкеруючих;
5) забезпечення високогопрофесійногорівеня та розвиткупрофесіїарбітражнихкеруючих;
6) забезпеченняпрестижностіпрофесіїарбітражнихкеруючих;
7) організовціяперевірок оприлюдненоїінформації, щопринижує честь і гідність, діловурепутаціюарбітражнихкеруючих, у разіїїнедостовірностівживаєзаходів для їїспростування;
8) наданняконсультацій, підготовкаметодичнихрекомендацій з питаньпрофесійноїетикиарбітражнихкеруючих та застосуванняпрогресивних практик;
9) інформуваннясуспільства про практику та проблемніпитанняу процедурах відновленняплатоспроможності.
Провідний спеціаліст відділу з питань банкрутства К.М.Смирнова
Підстави дострокового розірвання трудового договору
Відповідно до ст. 21 Кодексу законів про працюУкраїни (далі – КЗпПУкраїни)трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов'язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядкові, а власник підприємства, установи, організації або уповноважений ним орган чи фізична особа зобов'язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.
За загальним правилом, трудовийдоговір з працівникомпідписується на обмежений строк у тих випадках, коли, враховуючи характер подальшоїроботи, умовиїївиконання та законіінтересипрацівника, трудовіправовідносини не можнавстановититермін трудового договору на невизначенийперіод. Зазвичайстроковийтрудовийдоговірприпиняється у разізакінченняйого строку п. 2 ст. 36 КЗпПУкраїни.Протестроковийтрудовийдоговірможе бути припинено і достроково. Підставами дострокового розірвання трудового договору:
1)угода сторін;
2) згідно ст. 39 КЗпПУкраїнистроковийтрудовийдоговір (пункти 2 і 3 статті 23) підлягаєрозірваннюдостроково на вимогупрацівника в разійогохворобиабоінвалідності, якіперешкоджаютьвиконаннюроботи за договором, порушеннявласникомабоуповноваженим ним органом законодавства про працю, колективногоабо трудового договору та у випадках, передбаченихчастиноюпершоюстатті 38 цього Кодексу.
Спори про достроковерозірвання трудового договору вирішуються в загальному порядку, встановленому для розглядутрудовихспорів;
3) призов або вступ працівника або власника - фізичної особи на військову службу, направлення на альтернативну (невійськову) службу, крім випадків, коли за працівником зберігаються місце роботи, посада відповідно до частин третьої та четвертої статті 119 цього Кодексу;
4) переведенняпрацівника, за йогозгодою, на іншепідприємство, в установу, організаціюабоперехід на виборну посаду;
5) відмовапрацівникавідпереведення на роботу в іншумісцевість разом з підприємством, установою, організацією, а такожвідмовавідпродовженняроботи у зв'язкуіззміноюістотних умов праці;
6) набраннязаконноїсиливироком суду, якимпрацівниказасуджено (крімвипадківзвільненнявідвідбуванняпокарання з випробуванням) до позбавленняволіабо до іншогопокарання, яке виключаєможливістьпродовженняданоїроботи;
7) укладення трудового договору (контракту), всуперечвимогам Закону України "Про запобіганнякорупції", встановленим для осіб, якізвільнилисяабоіншим чином припинилидіяльність, пов’язану з виконаннямфункційдержавиабомісцевогосамоврядування, протягом року з дня їїприпинення;
8) змін в організаціївиробництва і праці, в тому числіліквідації, реорганізації, банкрутстваабоперепрофілюванняпідприємства, установи, організації, скороченнячисельностіабо штату працівників;
9) виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров'я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов'язків вимагає доступу до державної таємниці;
10) систематичного невиконанняпрацівником без поважних причин обов'язків, покладених на ньоготрудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівникаранішезастосовувалися заходи дисциплінарногочигромадськогостягнення;
11) прогулу (в тому числівідсутності на роботібільшетрьох годин протягомробочого дня) без поважних причин;
12) нез'явлення на роботу протягомбільш як чотирьохмісяцівпідрядвнаслідоктимчасовоїнепрацездатності, не рахуючивідпустки по вагітності і родах, якщозаконодавством не встановленийтриваліший строк збереженнямісцяроботи (посади) при певномузахворюванні. За працівниками, яківтратилипрацездатність у зв'язку з трудовимкаліцтвомабопрофесійнимзахворюванням, місцероботи (посада) зберігаєтьсядовідновленняпрацездатностіабовстановленняінвалідності;
13) поновлення на роботіпрацівника, якийранішевиконувавцю роботу;
14) появи на роботі в нетверезомустані, у станінаркотичногоабо токсичного сп'яніння;
15) вчинення за місцемроботирозкрадання (в тому числідрібного) майна власника, встановленоговироком суду, що набрав законноїсили, чипостановою органу, до компетенціїякого входить накладенняадміністративногостягненняабозастосуваннязаходівгромадськоговпливу;
16) встановленняневідповідностіпрацівниказайманійпосаді, на яку йогоприйнято, абовиконуванійроботіпротягом строку випробування.
Процедура укладання, припинення, розірвання контракту з керівником повинна бути детально регламентована статутом підприємства.Спори про достроковерозірвання трудового договору вирішуються в загальному порядку, встановленому для розглядутрудовихспорів. Тобтопрацівникможезвернутися з відповідноюзаявою до комісії з трудовихспорів, якщотака створена на підприємстві, абобезпосередньо до суду.
Вимоги до оформлення скарги на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців
Кожна особа, яка вважає, що її права у сфері державної реєстрації порушено, може звернутися до Міністерства юстиції чи його територіального органу. У разі незгоди з результатом розгляду скарги останнім – безпосередньо до Міністерства юстиції.
Водночас скарга повинна відповідати вимогам, установленим законодавством щодо форми, змісту та підстав такого звернення.
Відповідно до частини 5 статті 34 ЗаконуУкраїни «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань» від 15.05.2003 № 755 – IV (далі – Закон), скарга на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб’єкта державної реєстрації або територіального органу Міністерства юстиції України подається особою, яка вважає, що її права порушено, у письмовій формі та має містити:
1) повне найменування (ім’я) скаржника, його місце проживання чи перебування (для фізичних осіб) або місцезнаходження (для юридичних осіб), а також найменування (ім’я) представника скаржника, якщо скарга подається представником;
2) зміст оскаржуваного рішення, дій чи бездіяльності та норми законодавства, порушені на думку скаржника;
3) викладення обставин, якими скаржник обґрунтовує свої вимоги;
3-1) відомості про наявність чи відсутність судового спору з порушеного у скарзі питання, що може мати наслідком скасування оскаржуваного рішення, повідомлення або реєстраційної дії державного реєстратора та/або внесення відомостей до Єдиного державного реєстру;
4) підпис скаржника або його представника із зазначенням дати складення скарги.
До скарги додаються засвідчені в установленому порядку копії документів, що підтверджують факт порушення прав скаржника (за наявності), а також якщо скарга подається представником скаржника - довіреність чи інший документ, що підтверджує повноваження такого представника, або копія такого документа, засвідчена в установленому порядку.
Якщо скарга на рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб’єкта державної реєстрації подається представником скаржника, до такої скарги додається довіреність чи інший документ, що підтверджує його повноваження, або його копія, засвідчена в установленому порядку.
Частиною 3 статті 34 Закону визначено, що рішення, дії або бездіяльність державного реєстратора, суб’єкта державної реєстрації можуть бути оскаржені до Міністерства юстиції України та його територіальних органів протягом 60 календарних днів з дня прийняття рішення, що оскаржується, або з дня, коли особа дізналася чи могла дізнатися про порушення її прав відповідною дією чи бездіяльністю.
У разі якщо розгляд та вирішення скарги потребують перевірки діяльності державного реєстратора, суб’єкта державної реєстрації, а також залучення скаржника чи інших осіб, Міністерство юстиції України та його територіальні органи можуть встановити інші строки розгляду та вирішення скарги, повідомивши про це скаржника. При цьому загальний строк розгляду та вирішення скарги не може перевищувати 45 календарних днів.
Пунктом 7 Порядку розгляду скарг у сфері державної реєстрації, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 грудня 2015 року №1128 визначено, що у разі коли встановлено, що скаргу оформлено без дотримання вимог, визначених Законами, суб’єкт розгляду скарги на підставі висновку комісії приймає мотивоване рішення про відмову у задоволенні скарги без розгляду її по суті із зазначенням вичерпної інформації про підстави для такої відмови. Згадане рішення у формі наказу не позбавляє особу права на повторне звернення із скаргою в межах визначених законодавством строків.
Рішення, дії або бездіяльність Міністерства юстиції України та його територіальних органів можуть бути оскаржені до суду (частина 10 статті 34 Закону).
Статтю підготовлено відділом розгляду звернень та забезпечення діяльності Комісії з питань розгляду скарг у сфері державної реєстрації Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області
Державна мова у сфері друкованих засобів масової інформації
Друковані засоби масової інформації в Україні видаються державною мовою - про це йдеться у статті 25 Закону України «Про функціонування української мови як державної» (надалі – Закон), який набрав чинності 16 травня 2019 року.
Отже, друковані засоби масової інформації можуть видаватися іншими, ніж державна, мовами за умови, що одночасно з відповідним тиражем видання іноземною мовою видається тираж цього видання державною мовою. Усі мовні версії повинні видаватися під однаковою назвою, відповідати одна одній за змістом, обсягом та способом друку, а їх випуски повинні мати однакову нумерацію порядкових номерів і видаватися в один день.
При цьому, розповсюдження за передплатою друкованих засобів масової інформації, виданих мовами, іншими ніж державна, допускається за умови забезпечення їх засновниками (співзасновниками) можливості передплати в Україні такого самого видання державною мовою.
Засновники (співзасновники) друкованих засобів масової інформації зобов’язані виготовляти, публікувати і доставляти обов’язковий примірник документів (номери (випуски) друкованих засобів масової інформації) державною мовою у порядку, визначеному законом.
Звертаємо увагу, що відповідно до закону, у кожному місці розповсюдження друкованих засобів масової інформації друковані засоби масової інформації державною мовою мають становити не менше 50 відсотків назв друкованих засобів масової інформації, що розповсюджуються в цьому місці.
У місці розповсюдження друкованого засобу масової інформації, виданого іншою, ніж державна, мовою, розповсюджується такий засіб масової інформації державною мовою.
Законом визначено, що вимоги частин першої, другої та абзацу другого частини четвертої цієї статті не поширюються на друковані засоби масової інформації, що видаються винятково кримськотатарською мовою, іншими мовами корінних народів України, англійською мовою, іншою офіційною мовою Європейського Союзу, незалежно від того, чи містять вони тексти державною мовою, та на наукові видання, мова яких визначається статтею 22 цього Закону.
Обов’язковий примірник документів, передбачений частиною третьою цієї статті, у такому разі виготовляється, публікується і доставляється відповідною мовою.
Нагадуємо, що норми статті 25 Закону починають діяти через 30 місяців з дня набрання ним чинності для друкованих засобів масової інформації загальнодержавної і регіональної сфер розповсюдження і через 60 місяців з дня набуття чинності цим законом для друкованих ЗМІ місцевої сфери розповсюдження.
Начальник Головного територіального
управління юстиції у Запорізькій області С.А.Васильцов
