Фольклорний ранок «Сім’я – родина»
До світлиці НФК «Джерело» КЗ «ІПЦКіД» Водянської сільської ради завітали гості – учні молодших класів Водянської загальноосвітньої школи І-ІІІ ступенів №1 ім. Ф.О.Окатенка.
Їх гостинно зустріла господиня – керівник НФК «Джерело» Любов Мироненко.: - Ми раді вітати Вас у нашій світлиці. Пропонуємо вам ознайомитись з нашою українською хатою, тією хатою,яка оспівується у багатьох піснях, до якої завжди хочеться хоч на хвилину повернутися!
Діти із захопленням переступили поріг світлиці, роздивляючись навкруги. Їх цікавило все: самоткані килимки, піч, рогачі, макітри, праски, прялки, каганці, рубель, глечики, куманці, миски .У світлиці знаходяться різні речі українського побуту, милі кожній родині пам’ятки, бо бабусина вишиванка, дідусева шабля, старі жорна, що годували в тяжке лихоліття дітей - це наша родовідна пам’ять, наші непересічні символи. Учні поцікавилися у господині : - А чому такий великий стіл? А як їсти дерев’яною ложкою? І тоді Ганна Іванівна Чорна (кл. керівник 2-а класу) , Надія Іванівна Живогляд ( кл. керівник 2-б класу) та Любов Олексіївна Мироненко повели дітей дорогою спогадів у давнину. Вони розповіли дітям про вишитий рушник. Гордістю кожної оселі був рушник, вишитий бабусею, матінкою, або сестрою. Рушники висіли скрізь – на вікнах, на образах, на стінах. Без рушника не обходилася жодна подія у людському житті. По всій Україні поширений звичай перев’язувати рушниками сватів у разі згоди дівчини на одруження. Кожна дівчина готувала собі заздалегідь весільні рушники. Під час шлюбу молоді ставали на рушник, хліб на столі накривали рушником. А коли син вирушав з дому в далеку дорогу, мати дарувала йому рушник, як оберіг від лиха і бажала, щоб рушником йому слалася дорога в житті. Любов Олексіївна розповіла дітям, як «зачиняли» хліб у макітрах, як великою родиною ( до 12 осіб) сідали за стіл і хто мав право першим взяти ложку. Стіл знаходиться у кутку під образам, а настолі-вишитий рушник і хліб-сіль, що символізувало гостинність господарів. Крім хліба, накритого рушником, на стіл нічого не клали. Особливо великим гріхом вважалося класти на стіл шапку. Якщо в родині були школярі, їм дозволяли виконувати уроки за столом. Біля столу стояла лавка. Піч була велика і давала багато тепла, гарно розмальована. На ній спали малі діти, чи старі. В печі варили смачний борщ, пекли бараболю, галушки, хліб. А ще в кожній хаті була велика скриня. У ній був одяг для дітей, дорослих: святковий і буденний, полотно, обруси, сорочки. За традицією, кожна дівчина складала собі в скриню придане і коли вона виходила заміж, то мати їй все це віддавала. А ще висіла на сволоку колиска, плетена з вербових гілок – для дівчинки і дубових чи ясенових – для хлопчика.
Також розповіла учням, як раніше всім селом будували оселі один-одному. Збиралися сусіди і родичі на «вальки», навіть інколи до цієї роботи залучали коней.
На дворі вже вечоріло, а діти затамувавши подих, слухали казку про добро. Це казка про двох братів, які залишилися без батьків і лише добрі вчинки допомогли їм стати на ноги. Сповнені вражень, діти отримали подарунки від господині. Вони подякували Любові Олексіївні та класним керівникам за таку чудову подорож в минуле і вирушили до своїх сучасних домівок.
Микола Ященко
Коментарі:
Ваш коментар може бути першим :)
