A A A K K K
для людей з обмеженими можливостями
Водянська громада
Запорізька область, Василівський район

Консультація міністра юстиції

Дата: 04.10.2019 19:29
Кількість переглядів: 95

МІНІСТЕРСТВО ЮСТИЦІЇ КОНСУЛЬТУЄ В РАМКАХ ПРОЄКТУ «Я МАЮ ПРАВО!»:

про порядок усиновлення

 

 

Що таке усиновлення?

Згідно з українським законодавством усиновлення  - це прийняття усиновлювачем у свою сім'ю особи на правах дочки чи сина, що здійснене на підставі рішення суду, крім випадку усиновлення дитини, яка є громадянином України, але проживає за межами України (в цьому випадку усиновлення здійснюється в консульській установі або дипломатичному представництві України). 

 

Хто підлягає усиновленню?

Усиновленню підлягають діти, які перебувають на обліку як: 

  • діти-сироти;
  • діти, позбавлені батьківського піклування;
  • діти, батьки яких дали згоду на усиновлення.

 

Хто може бути усиновлювачем?

ЗаконодавствомУкраїни визначено коло осіб, які можуть бути усиновлювачами:

  • дієздатна особа віком не молодша 21 року, за винятком, коли усиновлювач є родичем дитини;
  • особа має бути старша за дитину  не менш як на 15 років. У разі усиновлення повнолітньої особи різниця у віці не може бути меншою, ніж 18 років;
  • подружжя;
  • особи, які проживають однією сім'єю;
  • якщо дитина має лише матір або лише батька, які у зв'язку з усиновленням втрачають правовий зв'язок з нею, усиновлювачем дитини може бути один чоловік або одна жінка.

 

При цьому кількість дітей, яку може усиновити один усиновлювач, необмежена.

 

Чи є якісь переваги у праві на усиновлення?

Так, переважне право над іншими усиновити дитину має громадянин України, в сім'ї якого виховується дитина; який є родичем дитини; якщо усиновлювачем є чоловік матері або дружина батька дитини; якщо особа усиновлює одразу кількох дітей, які є братами та/або сестрами.

Крім того,  переважне право на усиновлення дитини має подружжя.

 

Як стати на облік потенційним усиновлювачам? 

Облік громадян України, які постійно проживають на території України і бажають усиновити дитину, здійснює служба у справах дітей.  Щоб стати на облік потенційним усиновлювачам

потрібно подати:

  • заяву про взяття на облік як  кандидатів в усиновлювачі; 
  • копію паспорта або іншого документа, що посвідчує особу заявника;
  • довідку про заробітну плату за останні 6 місяців або копія декларації про доходи за попередній календарний рік, засвідчена органами ДФС;
  • копію свідоцтва про шлюб  (якщо заявники перебувають у шлюбі);
  • висновок про стан здоров'я кожного заявника; 
  • засвідчену нотаріальну письмову згода другого з подружжя на усиновлення дитини (у разі усиновлення дитини одним з подружжя);
  • довідку про наявність чи відсутність судимості для кожного заявника, видана територіальним центром з надання сервісних послуг МВС;
  • копію документа, що підтверджує право власності або користування житловим приміщенням.

 

Що робить служба у справах дітей?

Служба у справах дітей протягом 10 робочих днів після надходження заяви та всіх документів перевіряє їх на відповідність вимогам законодавства,  проводить бесіду із заявниками,  складає акт обстеження житлово-побутових умов заявників, розглядає питання про можливість заявників бути усиновлювачами та готує відповідний висновок. У разі надання позитивного висновку ставить заявників на облік кандидатів в усиновлювачі.

Після знайомства та встановлення контакту з дитиною кандидати в усиновлювачі звертаються до служби у справах дітей із заявою про бажання усиновити дитину.Служба у справах дітей готує висновок про доцільність усиновлення та відповідність його інтересам дитини. Висновок подається в суд разом з іншими документами.

 

На що ще потрібно звернути увагу?

Усиновлення дитини здійснюється за письмовою згодою: батьків дитини, засвідченою нотаріально, піклувальників, опікунів або закладу охорони здоров’я чи навчального закладу, де перебуває дитина. Також усиновлення здійснюється і за згодою самої дитини, якщо вона досягла такого віку та рівня розвитку, що може її висловити

У разі відсутності дозволу опікуна, піклувальника на усиновлення дитини, така згода може бути надана органом опіки та піклування.

Суд своїм рішенням може постановити  проведення усиновлення без згоди опікуна, піклувальника або органу опіки і піклування,  якщо буде встановлено, що усиновлення дитини відповідає її інтересам.

Якщо на обліку для можливого усиновлення перебувають рідні брати та сестри, вони не можуть бути роз'єднані при їх усиновленні. 

За наявності обставин, що мають істотне значення, суд за згодою органу опіки та піклування може постановити рішення про усиновлення когось із них або усиновлення їх різними особами.

 

Як звернутися до суду?

Особа, яка бажає усиновити дитину, подає до суду заяву про усиновлення.  Також до заяви додаються:

  • копія свідоцтва про шлюб, а також письмова згода на це другого з подружжя, засвідчена нотаріально, - при усиновленні дитини одним із подружжя;
  • медичний висновок про стан здоров’я заявника;
  • довідка з місця роботи із зазначенням заробітної плати або копія декларації про доходи;
  • документ, що підтверджує право власності або користування жилим приміщенням;
  • інші документи, визначені законодавством.

Судові витрати, пов’язані з розглядом справи про усиновлення, сплачуються  заявником.

*Заява про усиновлення може бути відкликана до набрання чинності рішення суду про усиновлення.

 

Чи можна змінити прізвище та ім’я дитини після усиновлення? 

За окремим клопотанням заявника, суд вирішує питання про зміну імені, прізвища та по батькові, дати і місця народження усиновленої дитини. Однак, дата народження дитини може бути змінена не більш, як на 6 місяців.

 

Здійснення нагляду за дотриманням прав усиновлених дітей

Нагляд за умовами проживання і виховання усиновлених дітей здійснюється службами у справах дітей за місцем проживання усиновлювачів до досягнення ними 18 років.

Крім того, щороку протягом перших 3-х років після усиновлення дитини перевіряються  умови її проживання та виховання. В подальшому така перевірка здійснюватиметься один раз на 3 роки до досягнення дитиною 18 років.

 

Куди звертатися за більш детальною консультацією та роз’ясненнями?

Якщо у вас залишились питання з цього приводу, будь ласка, телефонуйте до контакт-центру системи безоплатної правової допомоги за номером 0 (800) 213 103, цілодобово та безкоштовно в межах України. В центрах та бюро надання безоплатної правової допомоги по всій країні ви можете отримати юридичну консультацію та правовий захист.

Вимоги до виконавчогодокумента

 

Будь-які виконавчі документи, які надходять на примусове виконання до органів державної виконавчої служби, мають відповідати вимогам   встановленим Законом України «Про виконавче провадження», і відсутність однієї із цих вимог є підставою для повернення виконавчого документа стягувачу без прийняття до виконання.

Так, частиною першою статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» передбачені певні вимоги до виконавчого документа.

У виконавчому документі зазначаються:

1) назва і дата видачі документа, найменування органу, прізвище, ім’я, по батькові та посада посадової особи, яка його видала;

2) дата прийняття і номер рішення, згідно з яким видано документ;

3) повне найменування (для юридичних осіб) або прізвище, ім’я та, за наявності, по батькові (для фізичних осіб) стягувача та боржника, їх місцезнаходження (для юридичних осіб) або адреса місця проживання чи перебування (для фізичних осіб), дата народження боржника - фізичної особи;

4) ідентифікаційний код юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань стягувача та боржника (для юридичних осіб - за наявності);

реєстраційний номер облікової картки платника податків або серія та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання в установленому порядку відмовилися від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті) боржника (для фізичних осіб - платників податків);

5) резолютивна частина рішення, що передбачає заходи примусового виконання рішень;

6) дата набрання рішенням законної сили (крім рішень, що підлягають негайному виконанню);

7) строк пред’явлення рішення до виконання.

Також, у виконавчому документі можуть зазначатися інші дані (якщо вони відомі суду чи іншому органу (посадовій особі), що видав виконавчий документ), які ідентифікують стягувача та боржника чи можуть сприяти примусовому виконанню рішення, зокрема місце роботи боржника - фізичної особи, місцезнаходження майна боржника, реквізити рахунків стягувача і боржника, номери їх засобів зв’язку та адреси електронної пошти.

У разі пред’явлення до примусового виконання рішення міжнародного юрисдикційного органу у випадках, передбачених міжнародним договором України, такий виконавчий документ повинен відповідати вимогам, встановленим міжнародним договором України.

Слід зазначити, що у разі якщо рішення ухвалено на користь кількох позивачів або проти кількох відповідачів, а також якщо належить передати майно, що перебуває в кількох місцях, чи резолютивною частиною рішення передбачено вчинення кількох дій, у виконавчому документі зазначаються один боржник та один стягувач, а також визначається, в якій частині необхідно виконати таке рішення, або зазначається, що обов’язок чи право стягнення є солідарним.

Виконавчий документ підписується уповноваженою посадовою особою із зазначенням її прізвища та ініціалів і скріплюється печаткою. Скріплення виконавчого документа печаткою із зображенням Державного Герба України є обов’язковим, якщо орган (посадова особа), який видав виконавчий документ, згідно із законом зобов’язаний мати таку печатку.

Частиною четвертою статті 4 Закону України «Про виконавче провадження» передбачені підстави повернення виконавчого документа стягувачу органом державної виконавчої служби, приватним виконавцем без прийняття до виконання.

Виконавець, при прийнятті рішення про повернення стягувачу виконавчого документа без прийняття до виконання, повинен уважно дослідити вищезазначені підстави для повернення.

Процесуальними наслідками повернення документа є неможливість примусового виконання рішення, однак не в усіх запропонованих статтею випадках це означає однозначний висновок.

Так, у разі невідповідності виконавчого документа вимогам, ці недоліки можуть бути виправлені стягувачем, який може звернутися до суду чи іншого органу (посадової особи), що видав виконавчий документ, щодо приведення виконавчого документа у відповідність із зазначеними вимогами, і це не позбавляє його права пред’явити виконавчий документ на виконання.

 

 

 

 

Провідний  спеціаліст сектору

аналітики та статистики

УДВС ГТУЮ у Запорізькій області                                                Н.В. Абрамова

 

Що є витратами виконавчого провадження та хто повинен їх сплачувати?

 

Фінансування виконавчого провадження здійснюється за рахунок коштів виконавчого провадження, визначених статтею 42 Закону України «Про виконавче провадження».

Витрати виконавчого провадження органів державної виконавчої служби здійснюються за рахунок коштів Державного бюджету України, авансового внеску стягувача та стягнутих з боржника коштів на витрати виконавчого провадження.

З 2 серпня 2019 року до пунктів 2, 3 розділу VI Інструкції з організації примусового виконання рішень внесено зміни, згідно до яких витрати виконавчого провадження складаються з мінімальних та додаткових витрат виконавчого провадження.

Державний виконавець одночасно з постановою про відкриття виконавчого провадження виносить постанову про розмір мінімальних витрат виконавчого провадження, яку надсилає сторонам виконавчого провадження. 

Мінімальні витрати виконавчого провадження складаються з плати за користування автоматизованою системою виконавчого провадження та витрат, пов’язаних з винесенням постанов про: відкриття виконавчого провадження; стягнення виконавчого збору; стягнення витрат виконавчого провадження; закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа стягувачу.

Витрати, що пов’язані з винесенням постанов, включають наступні види витрат виконавчого провадження: виготовлення постанов та супровідних листів до них (папір, копіювання або друк документів, канцтовари); пересилання постанов (конверти, марки або послуги маркувальної).

До додаткових витрат виконавчого провадження належать витрати виконавчого провадження, які не визначені  як мінімальні витрати виконавчого провадження.

У відповідності до Видів та розмірів витрат виконавчого провадження, що затверджені наказом Міністерства юстиції України від 29.09.2016                            № 2830/5, до видів витрат виконавчого провадження відносяться, зокрема, послуги осіб, залучених до проведення виконавчих дій: експертів, зберігачів, перекладачів, суб’єктів оціночної діяльності – суб’єктів господарювання, суб’єктів господарювання та інших осіб, залучених у встановленому законом порядку до проведення виконавчих дій; послуги поштового переказу стягувачу стягнених аліментних сум; проведення розшуку боржника, його майна або розшуку дитини; послуги перевезення, зберігання арештованого майна, у тому числі транспортування і зберігання транспортного засобу на спеціальному майданчику чи стоянці; банківські послуги при операціях з іноземною валютою; сплата судового збору; інші витрати виконавчого провадження, здійснені під час проведення виконавчих дій.

У разі, якщо під час примусового виконання рішення органом державної виконавчої служби було здійснено додаткові витрати виконавчого провадження, державний виконавець на стадії розподілу стягнутих з боржника грошових сум  повинен винести постанову про визначення розміру додаткових витрат виконавчого провадження, в якій зазначає розміри та види додаткових витрат виконавчого провадження.

При завершені або закінченні  виконавчого провадження з підстав, передбачених статтями 37 та 39 Закону України «Про виконавче провадження», якщо витрати виконавчого провадження не були стягнуті з боржника, державний виконавець повинен винести постанову про стягнення витрат виконавчого провадження, в якій зазначає види та суми витрат виконавчого провадження, що здійснені у відповідному виконавчому провадженні.

Якщо витрати виконавчого провадження було здійснено за рахунок авансового внеску стягувача, ці кошти перераховуються стягувачу як повернення авансового внеску за рахунок стягнутих з боржника витрат виконавчого провадження.

У разі закінчення виконавчого провадження або повернення виконавчого документа невикористаний авансовий внесок також повертається стягувачу.

Разом з тим, фінансування виконавчого провадження не завжди здійснюється за рахунок коштів Державного бюджету України та  боржника.

При здійсненні виконавчого провадження наявні випадки, коли стягувачеві необхідно сплати витрати виконавчого провадження, наприклад, у разі відсутності технічної документації на майно, у зв’язку з чим його неможливо підготувати до реалізації, виготовлення такої документації здійснюється за зверненням державного виконавця в установленому законодавством порядку за рахунок додаткового авансування стягувача.

У разі якщо стягувач протягом 10 робочих днів з дня одержання відповідного повідомлення державного виконавця не авансує витрати, пов’язані з підготовкою технічної документації на майно, виконавчий документ повертається стягувачу, за умови що відсутнє інше майно у боржника, на яке можливо звернути стягнення.

З урахуванням викладеного, як боржникам, так і стягувачам необхідно дотримуватися вимог чинного законодавства, що стосуються фінансування виконавчого провадження.

 

 

Начальник Головного територіального

управління юстиції у Запорізькій області                                                        

                                                                                                   Сергій Васильцов

27.09.2019

Кодекс України з процедур банкрутства.

Процедура банкрутства фізичної особи

 

19 січня 2013 року набрав чинності Закон України «Про внесення змін до Закону України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 22.12.2011 № 4212-VI (далі – Закон про банкрутство в редакції від 2011 року), у зв’язку із чим Закон України «Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом» від 14.05.1992 № 2343-ХІІ зі змінами та доповненнями викладено в новій редакції, яка регулює процедури банкрутства юридичних особі та банкрутства фізичних осібза боргами, які виникли у них у зв’язку зі здійсненням підприємницької діяльності, та яка втрачає свою чинність 21.10.2019 у зв’язку із введенням в дію Кодексу України з процедур банкрутства.

18 жовтня 2019 року Верховна Рада України ухвалила проект Кодексу України з процедур банкрутства №8060.

Метою проекту є підвищення ефективності процедур банкрутства, рівня захищеності прав кредиторів, вдосконалення процедури продажу майна боржника на аукціоні, підвищення рівня виконання контрактів та судових рішень, врегулювання відносин щодо відновлення платоспроможності фізичних осіб, які опинилися в скрутній фінансовій ситуації та потребують допомоги з боку держави.

15 квітня 2019 року Президент України підписав Кодекс України з процедур банкрутства (далі – Кодекс).

20 квітня 2019 року в газету «Голос України» № 77 (7083) опубліковано Кодекс,який набуває чинності через шість місяців після його опублікування.

Відповідно до пункту 1 Прикінцевих та перехідних положень Кодексу, він набирає чинності з дня, наступного за днем його опублікування, та вводиться в дію через шість місяців з дня набрання чинності цим Кодексом.

Таким чином, Кодекс набув чинності 21.04.2019, а введення в дію відбудеться 21.10.2019.

Кодекс складається з чотирьох книг.У першійвикладенізагальніположення і терміни («Загальначастина», статті 1-9), у другійрегулюєтьсядіяльність та організаціяарбітражнихкеруючих (розпорядників майна, керуючихсанацією, ліквідаторів) («Арбітражнийкеруючий», статті 10-33), у третійрозглядаєтьсяпитаннябанкрутстваюридичнихосіб («Банкрутствоюридичнихосіб», статті 34-112), у четвертійроз'яснюється процедура банкрутствафізичнихосіб («Відновленняплатоспроможностіфізичної особи», статті 113-137).

Слід зупинитись та розглянути більш детально процедуру банкрутства фізичних осіб, зокрема питання хтоможе бути банкрутом, хто може ініціювати процедуру банкрутства фізичної особи та наслідки визнання фізичної особи банкрутом у справі про неплатоспроможність. 

Законодавчеустановленнямеханізмубанкрутствафізичнихосіб стало позитивнимкроком у розвиткуінститутубанкрутства і єдинимзаконнимвирішеннямпитаннябагатьохгромадян, якіопинились у скрутномуфінансовомустановищі.

Провадження у справі про неплатоспроможністьборжника - фізичної особи,може бути відкрито лише за заявоюборжника.

Боржникмає право звернутися до господарського суду іззаявою про відкриттяпровадження у справі про неплатоспроможністьуразі, якщо:

1) розмірпростроченихзобов’язаньборжника перед кредитором (кредиторами) становить не менше 30 розмірівмінімальноїзаробітної плати;

2) боржникприпинивпогашеннякредитівчиздійсненняіншихплановихплатежів у розмірібільше 50 відсотківмісячнихплатежів за кожним з кредитних та іншихзобов’язаньупродовждвохмісяців;

3) ухвалено постанову у виконавчомупровадженніпровідсутність у фізичної особи майна, на яке може бути зверненостягнення;

4) існуютьіншіобставини, якіпідтверджують, щонайближчим часом боржник не зможевиконатигрошовізобов’язаннячиздійснюватизвичайніпоточніплатежі (загрозанеплатоспроможності).

Оскількиредакцієюстаттівстановленаможливістьпосилання на іншіобставини, якіпідтверджують, щонайближчим часом боржник не зможевиконатигрошовізобов’язаннячиздійснюватизвичайніпоточніплатежі (загрозанеплатоспроможності), зазначенийперелік не є вичерпним, достатньонаявностіоднієї з підстав.

До своєї заяви боржникмаєдодатинаступнідокументи:

1.Довіреністьчиінший документ, щозасвідчуєповноваженняпредставника, якщозаявупідписанопредставником.

2.Документи, що підтверджують наявність (відсутність) у боржника статусу фізичної особи – підприємця.

3.Конкретизований список кредиторів і боржників із зазначенням загальної суми грошових вимог кредиторів (боржників), а також щодо кожного кредитора (боржника) - його імені або найменування, його місцезнаходження або місця проживання, ідентифікаційного коду юридичної особи або реєстраційного номера облікової картки платника податків та номера паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті), суми грошових вимог (загальної суми заборгованості, заборгованості за основним зобов’язанням та суми неустойки (штрафу, пені) окремо), підстав виникнення зобов’язань, а також строку їх виконання згідно із законом або договором.

4.Опис майна боржника, щоналежитьйому на правівласності, іззазначенняммісцезнаходженняабомісцязберігання майна.

5.Копіїдокументів, щопідтверджують право власностіборжника на майно.

6.Перелік майна, що перебуває у заставі (іпотеці) або є обтяженим в інший спосіб, його місцезнаходження, вартість, а також інформація про кожного кредитора, на користь якого вчинено обтяження майна боржника, - ім’я або найменування, місцезнаходження або місце проживання, ідентифікаційний код юридичної особи або реєстраційний номер облікової картки платника податків та номер паспорта (для фізичних осіб, які через свої релігійні переконання відмовляються від прийняття реєстраційного номера облікової картки платника податків та офіційно повідомили про це відповідний контролюючий орган і мають відмітку в паспорті), сума грошових вимог, підстава виникнення зобов’язань, а також строк їх виконання згідно із законом або договором.

7.Копіїдокументів про вчиненіборжником (протягом року до дня подання заяви про відкриттяпровадження у справі про неплатоспроможність) правочинищодоналежногойомунерухомого майна, ціннихпаперів, часток у статутному капіталі, транспортнихзасобів та угоди на суму не менше 30 розмірівмінімальноїзаробітної плати.

8.Відомості про всі наявні рахунки боржника (у тому числі депозитні рахунки), відкриті в банках та інших фінансово-кредитних установах в Україні та за кордоном, їх реквізити, із зазначенням сум грошових коштів на таких рахунках.

9.Копіятрудової книжки (за наявності).

10.Відомості про роботодавця (роботодавців) боржника.

11.Декларація про майновий стан боржника за формою, затвердженоюдержавним органом з питаньбанкрутства.

12.Доказиавансуванняборжником на депозитнийрахунок суду винагородикеруючомуреструктуризацією за три місяцівиконанняповноважень;

13.Інформація про наявність (відсутність) непогашеноїсудимості за економічнізлочини.

14.Іншідокументи, щопідтверджуютьнаявністьпідстав, визначених статтею 115  цього Кодексу.

Разом іззаявоюпровідкриттяпровадженняусправі про неплатоспроможністьборжникзобов’язаний подати пропозиціїщодореструктуризаціїборгів (проект плану реструктуризаціїборгів).

         Господарський суд при постановленніухвали про завершенняпроцедурипогашенняборгівборжника та закриттяпровадження у справі про неплатоспроможністьухвалюєрішення про звільненняборжника - фізичної особи відборгів.

Фізична особа не звільняєтьсявідподальшоговиконаннявимогкредиторівпіслязавершеннясудових процедур у справі про неплатоспроможність та обов’язкуповерненнянепогашенихборгів, а саме:

1.Відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров’я або смертю фізичної особи.

2. Сплати аліментів.

3. Виконання інших вимог, які нерозривно пов’язані з особистістю фізичної особи.

         Таківимоги, що не булиповністюпогашені у справі про неплатоспроможність, можуть бути заявленіпіслязакінченняпровадження у справі про неплатоспроможність у непогашенійчастині.

ВідповіднодоКодексущодофізичної особи - банкрутавстановлюютьсяпевніобмеження:

  1. Протягомп’ятироківпіслявизнанняфізичної особи банкрутом не може бути відкритопровадження у справі про неплатоспроможність за їїзаявою, крімвипадку, якщоборжник погасив усі борги в повномуобсязі у порядку, передбаченому Кодексом.
  2. Протягомп’ятироківпіслявизнанняфізичної особи банкрутомтака особа зобов’язана перед укладеннямдоговорівпозики, кредитнихдоговорів, договорів поруки чидоговорівзаставиписьмовоповідомляти про факт своєїнеплатоспроможностііншісторони таких договорів.
  3. Фізична особа не можевважатися такою, яка маєбездоганнуділовурепутацію, протягомтрьохроківпіслявизнанняїїбанкрутом.

Відповідно до статті 114 Кодексу, арбітражний керуючий у справі про неплатоспроможність фізичної особи користується всіма правами арбітражного керуючого відповідно до законодавства, у тому числі має право:

1. Запитувати та отримувати документи або їх копії від юридичних осіб, органів державної влади, органів місцевого самоврядування та від фізичних осіб за їхньою згодою щодо майна боржника - фізичної особи, у тому числі які містять конфіденційну інформацію та/або банківську таємницю.

2. Отримувати інформацію з державних реєстрів, у тому числі з бюро кредитних історій, у порядку, передбаченому законодавством;

здійснювати огляд майна боржника.

3. Отримувати інформацію про рух коштів на рахунках боржника відповідно до Закону України «Про банки і банківську діяльність».

Арбітражний керуючий у справі про неплатоспроможність фізичної особи зобов’язаний:

1. Організувати виявлення та складання опису майна боржника (проведення інвентаризації), визначити його вартість.

2. Брати участь у розробленні плану реструктуризації боргів боржника, забезпечити його розгляд зборами кредиторів та подання на затвердження до господарського суду.

3. Відкрити спеціальний рахунок для розрахунків з кредиторами.

4. Погашати вимоги кредиторів згідно з черговістю у процедурі погашення боргів боржника, а якщо планом реструктуризації передбачено продаж майна боржника - відповідно до плану реструктуризації за рахунок коштів, отриманих від продажу такого майна.

5. Якщо планом реструктуризації передбачено продаж майна боржника, звітувати перед господарським судом та зборами кредиторів про результати продажу майна боржника протягом трьох робочих днів з дати такого продажу.

6. Виконувати функції з управління та розпорядження майном боржника.

7. Здійснювати інші повноваження відповідно до законодавства.

Аналізуючи вищенаведене, Кодекс України з процедур банкрутства пропонує дієвий механізм у справах господарського суду про неплатоспроможність фізичних осіб як для боржника -  фізичної особи, щоб зберегти та акумулювати свої активи чи відновити платоспроможність, так і для кредитора – отримати задоволення своїх кредиторських вимог.

 

Начальник Головного

територіальногоуправлінняюстиції

уЗапорізькійобласті                                                                    С.А. Васильцов

        Обмеження щодо одержання подарунків державними службовцями

 

           Статтею 23 Закону України "Про запобігання корупції", передбачено обмеження щодо одержання подарунків як один із способів запобігання корупційним та пов’язаним з корупцією правопорушенням.

           Під подарунком, відповідно до Закону України "Про запобігання корупції", слід розуміти, грошові кошти або інше майно, переваги, пільги, послуги, нематеріальні активи, які надають/одержують безоплатно або за ціною, нижчою мінімальної ринкової.     

           Особами, на яких поширюється дія цього обмеження є:

1) особи уповноважені на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (зокрема, Президент України, міністри, інші керівники центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України, та їх заступники, народні депутати України, депутати сільських, селищних рад, сільські селищні, міські голови, державні службовці, посадові особи органів місцевого самоврядування, судді, посадові та службові особи органів прокуратури, Служби безпеки України, члени Національного агентства з питань запобігання корупції, Центральної виборчої комісії, поліцейські тощо);  

2) особи, які для  цілей Закону прирівнюються до осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (зокрема посадові особи юридичних осіб публічного права, аудитори, нотаріуси, приватні виконавці, арбітражні керуючі, представники громадських об’єднань, наукових установ, навчальних закладів, експертів відповідної кваліфікації, інші особи, які входять до складу конкурсних комісій утворених відповідно до Закону України «Про державну службу», «Про місцеве самоврядування», громадських рад, рад громадського контролю, що утворені при державних органах та беруть участь у підготовці рішень з кадрових питань, підготовці, моніторингу, оцінці виконання антикорупційних програм   тощо).

          Суть же даного обмеження полягає у забороні вищезазначеним особам  безпосередньо або через інших осіб вимагати, просити, одержувати  подарунки для себе чи близьких їм осіб від юридичних або фізичних осіб:

  • у зв’язку із здійсненням такими особами діяльності, пов’язаної із виконанням функцій держави або місцевого самоврядування;
  • якщо особа, яка дарує перебуває в підпорядкуванні (безпосередньому чи опосередкованому) особи, на яку поширюється обмеження.

          При цьому, слід зауважити, що в інших випадках особи, на яких поширюється вищезазначене обмеження можуть приймати подарунки, які відповідають загально визначеним уявленням про гостинність, за умови, що:

1) вартість таких подарунків не перевищує один прожитковий мінімум для працездатних осіб, встановлений на день прийняття подарунка, одноразово;

2) сукупна вартість таких подарунків, отриманих від однієї особи (групи осіб) протягом року, не перевищує двох прожиткових мінімумів, встановлених для працездатної особи на 1 січня того року, в якому прийнято подарунки.

          Дане обмеження щодо вартості подарунків не поширюється на подарунки, які даруються близькими особами, одержуються як загальнодоступні знижки на товари, послуги, загальнодоступні виграші, призи, премії, бонуси.    

          Термінами Закону під поняттям близькі особи визначено осіб, які спільно проживають, пов’язані спільним побутом і мають права та обов’язки із суб’єктом, на яких поширюється дія цього Закону (крім осіб, взаємні права та обов’язки яких із суб’єктом не мають характеру сімейних), у тому числі особи, які спільно проживають, але не перебувають у шлюбі, а також – незалежно від зазначених умов – чоловік, дружина, батько, мати, вітчим, мачуха, син, дочка, пасинок, падчерка, рідний брат, рідна сестра, дід, баба, прадід, прабаба, внук, внучка, правнук, правнучка, зять, невістка, тесть, теща, свекор, свекруха, усиновлювач чи усиновлений, опікун чи піклувальник, особа яка перебуває під опікою або піклуванням згаданого суб’єкта.     

      При цьому, отримуючи подарунки в межах встановлених обмежень вищезазначені особи, більшість з яких додатково є суб’єктами декларування повинні також пам’ятати про необхідність зазначення подарунків як їх доходу у відповідному розділі декларації за умови, якщо розмір подарунку у грошовій формі, отриманого від однієї особи (групи осіб) протягом року або вартість одного подарунку у формі іншій ніж грошові кошти (рухоме майно, транспортні засоби, нерухомість тощо), перевищує 5 мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня відповідного року. А у випадку якщо суб’єктом декларування було отримано подарунок на суму, яка перевищує 50 прожиткових мінімумів, встановлених для працездатних осіб на 1 січня відповідного року, в нього додатково виникає обов’язок і щодо подання повідомлення про суттєву зміну майнового стану.

        До речі не слід забувати і про правильність оформлення отримання подарунків. Так, зокрема, відповідно до статті 719 Цивільного кодексу України договір дарування нерухомої речі, валютних цінностей на суму, яка перевищує п'ятдесятикратний розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

         Важливо пам’ятати, що отримання будь-якої із перелічених категорій подарунків не повинно впливати на об’єктивність чи неупередженість прийняття особою рішень, або на вчинення чи не вчинення дій під час виконання нею своїх повноважень.

          Рішення прийняте особою, стосовно якої існують дані обмеження щодо одержання подарунків, на користь особи, від якої вона чи її близькі особи отримали подарунок, вважаються такими, що прийняті в умовах конфлікту інтересів, і на ці рішення розповсюджуються положення статті 67 Закону, за якою нормативно-правові акти, рішення,видані (прийняті) з порушенням вимог цього Закону, підлягають скасуванню органом або посадовою особою, уповноваженою на прийняття чи скасування відповідних актів, рішень, або можуть бути визнані незаконними в судовому порядку за заявою заінтересованої фізичної особи, об’єднання громадян, юридичної особи, прокурора, органу державної влади, зокрема Національного агентства з питань запобігання корупції (далі – Національного агентства), органу місцевого самоврядування. А правочин, укладений внаслідок порушення вимог цього Закону, може бути визнаним недійсним.

       До того ж статтею 172-5 Кодексу про адміністративні правопорушення передбачена відповідальність за порушення обмежень щодо одержання подарунків, яка полягає у накладенні штрафу від ста до двохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією такого подарунка, а у разі вчинення такого порушення особою, яку протягом року було піддано адміністративному стягненню за аналогічне порушення  - накладенні штрафу від двохсот до чотирьохсот неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з конфіскацією такого дарунка (пожертви) та з позбавленням права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю строком на один рік.

 

 

Начальник Головного територіального

управління юстиції у Запорізькій області                             С.А.Васильцов

 

Представництвосторін у виконавчомупровадженні

 

Представництво сторін у виконавчому провадженні визначено статтею 16 Закону України «Про виконавче провадження», згідно якої сторони виконавчого провадження можуть реалізовувати свої права і обов'язки у виконавчому провадженні самостійно або через представників.

При цьому, особиста участь фізичної особи у виконавчомупровадженні не позбавляєїї права матипредставника, крімвипадку, коли боржникзгідно з рішенням суду зобов'язанийвчинитипевнідіїособисто.

Частиною третьою статті 16Закону України «Про виконавче провадження» регламентовано, що представництвоюридичнихосіб у виконавчомупровадженніздійснюєтьсяїхкерівникамичи органами, посадовими особами, якідіють у межах повноважень, наданихїм законом чиустановчими документами юридичної особи, або через представниківюридичної особи.

Відіменіюридичної особи — сторонивиконавчогопровадження, довіреністьпредставникуможе бути видана керівникомюридичної особи, абоіншоюособою,якійстатутними, абоіншими документами наданоповноваження на наданнядовіреностей на представленняінтересівюридичної особи.

Слід зауважити, що довіреністьскріплюєтьсяпечаткоююридичної особи і підписується особою, яка видаладовіреність.

У разі, якщоюридичну особу представляєїїкерівник, йогоповноваженнямають бути підтверджені документом про призначенняйогокерівникомюридичної особи.

Реалізаціянеповнолітніми особами та особами, яківизнані судом недієздатними, своїх прав, виконанняобов'язків та відшкодуванняшкодиздійснюєтьсявідповідно до вимогглави 19 Сімейного кодексу України та статей 1178-1185 Цивільного кодексу України.

Повноваженняопікуна, піклувальникачи управителя спадкового майна у виконавчомупровадженніпідтверджуютьсярішенням про призначенняопікуном, піклувальникомчи управителем спадкового майна.

Повноваження адвоката, як представникасторонивиконавчогопровадження, крімдовіреності, можутьтакожпосвідчуватися ордером, дорученням органу (установи), уповноваженого законом на наданнябезоплатноїправовоїдопомоги, або договором про наданняправовоїдопомоги.

До ордера обов’язковододаєтьсявитяг з договору, в якомузазначаютьсяповноваження адвоката як представникаабообмеженняйого прав на вчиненняокремихдій як представникасторонивиконавчогопровадження. Витягзасвідчуєтьсяпідписамисторін договору.

Оригіналидокументів, якіпідтверджуютьповноваженняпредставників, абоналежним чином засвідченіїхкопіїприєднуються до матеріаліввиконавчогопровадження.

Післяпересвідченнянаявності у представниканалежним чином оформленоїдовіреностіоригіналтакоїдовіреності у разі потреби повертаєтьсяпредставникусторонивиконавчогопровадження.

Обмеженняповноваженьпредставника на вчиненняпевноївиконавчоїдіїмають бути застереженіувиданіййомудовіреності (договорі про наданняправовоїдопомоги, дорученні органу (установи), уповноваженого законом на наданнябезоплатноїправовоїдопомоги).

 

 

Головний спеціаліст Управління

державної виконавчої служби

ГТУЮ у Запорізькій області                                                   І.Ю.Популях

 

Деякі питання державної реєстрації нормативно-правових актів

Державну реєстрацію запроваджено з метою впорядкування видання органами виконавчої влади нормативно-правових актів, забезпечення охорони прав, свобод і законних інтересів громадян, підприємств, установ та організацій.

Державна реєстрація нормативно-правових актів проводиться відповідно до Указу Президента України від 03 жовтня 1992 року № 493 «Про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади» та Положення про державну реєстрацію нормативно-правових актів міністерств, інших органів виконавчої влади, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 28 грудня 1992 року № 731.

Нормативно-правові акти набирають чинності та можуть бути направленими на виконання лише після їх державної реєстрації в органах юстиції та опублікування.

За цих підстав, кожен нормативно-правовий, який видається суб’єктом нормотворення на місцевому рівні, повинен пройти процедуру державної реєстрації в Головному територіальному управлінні юстиції у Запорізькій області.

В процесі державної реєстрації нормативно-правових актів забезпечується охорона конституційних прав, свобод і законних інтересів громадян та юридичних осіб, проголошених Конституцією та законодавством України, Конвенцією про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколами до неї, а також, міжнародними договорами України, згоду на обов’язковість яких надано Верховною Радою України.

В процесі проведення державної реєстрації нормативно-правових актів спеціалістами Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області здійснюється їх  правова експертиза.

Експертиза нормативно-правового акта провадиться з метою встановлення повноважень суб’єкта нормотворення на прийняття цього нормативно-правового акта, забезпечення його відповідності законодавству, якості й обґрунтованості, своєчасності прийняття, виявлення можливих позитивних і негативних наслідків його дії.

Правова експертиза нормативно-правового акту це складна процедура, яка полягає в аналізі значної кількості актів чинного законодавства України, в залучені, у разі потреби, до її проведення експертів, вчених, спеціалістів місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій.

В процесі проведення зазначеної правової експертизи фахівці Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області тісно взаємодіють зі спеціалістами Запорізької обласної державної адміністрації.

Так, наказом Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області від 22 квітня 2019 року № 81/04 була створена консультативна рада з питань державної реєстрації нормативно-правових актів до складу якої увійшли,  в тому числі, кваліфіковані фахівці юридичного управління апарату Запорізької обласної державної адміністрації.

Крім того,  під час проведення правової експертизи нормативно-правих актів, які стосуються питань використання бюджетних коштів залучаються до її проведення фахівці Департаменту фінансів та Департаменту соціального захисту населення Запорізької обласної державної адміністрації, які надають висококваліфіковану фахову допомогу.

Зазначена співпраця призводить до позитивних наслідків, а також до забезпечення сто від


« повернутися

Код для вставки на сайт

Вхід для адміністратора

Онлайн-опитування:

Увага! З метою уникнення фальсифікацій Ви маєте підтвердити свій голос через E-Mail
Скасувати

Результати опитування

Форма подання електронного звернення


Авторизація в системі електронних звернень

Авторизація в системі електронних петицій

Ще не зареєстровані? Реєстрація

Реєстрація в системі електронних петицій


Буде надіслано електронний лист із підтвердженням

Потребує підтвердження через SMS


Вже зареєстровані? Увійти

Відновлення забутого пароля

Згадали авторизаційні дані? Авторизуйтесь