Інформація фонду соціального страхування України
СУДДІЄВРОПЕЙСЬКОГО СУДУ
З ПРАВ ЛЮДИНИ
Усі принципи та засади організації роботи суддів Європейського суду з прав людини (далі - Суд) визначені Регламентом Суду, що складається з правил.
Тривалість строку повноважень судді обчислюється від дня його обрання. Проте, якщо суддя переобирається зі спливом строку повноважень або обирається замість судді, строк повноважень якого вже сплив або майже сплив, тривалість строку його повноважень у кожному випадку обчислюється від дати спливу цього строку.
Відповідно до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), суддя, обраний для заміни судді, строк повноважень якого не сплив, обіймає посаду протягом решти строку повноважень свого попередника. Він обіймає посаду доти, доки його наступник складе присягу або зробить заяву.
Перед тим, як заступити на посаду, кожний обраний суддя на першому пленарному засіданні Суду, на якому він буде присутній після обрання, або, в разі необхідності, перед Головою Суду складає таку присягу чи робить таку урочисту заяву: «Присягаю,» - або «Урочисто заявляю,» - «що виконуватиму функції судді чесно, незалежно та безсторонньо і зберігатиму таємницю всіх обговорень». Ця дія має бути зафіксована в протоколі.
Відповідно до Конвенції, упродовж строку своїх повноважень судді не можуть займатися ніякою політичною, адміністративною чи професійною діяльністю, несумісною з їхньою незалежністю, безсторонністю або вимогами виконання посадових обов’язків на постійній основі. Кожний суддя має повідомити Голову Суду про будь-яку іншу діяльність. Усі інші питання, які виникають у разі виникнення незгоди між Головою та заінтересованим суддею, вирішуються Пленумом Суду.
Обрані судді розташовуються в порядку старшинства за Головою і заступниками Голови Суду та головами секцій за датою свого обрання; у разі переобрання, навіть якщо це відбулося не одразу, зараховується тривалість строку, протягом якого цей суддя раніше обіймав посаду судді.
Старшинство заступників Голови Суду, обраних на посаду в один і той самий день, визначається за тривалістю строку, протягом якого вони виконували функції судді. При однаковій тривалості строку старшинство визначається за віком. Це саме правило застосовується щодо голів секцій.
Про відставку судді має бути повідомлено Голову Суду, який передає це повідомлення Генеральному секретареві Ради Європи, і це означає, що з’являється вакансія судді.
Жоден суддя не може бути звільнений з посади доти, доки інші судді на пленарному засіданні більшістю у дві третини голосів обраних суддів, що заступили на посаду, не приймуть рішення про те, що він перестав відповідати вимогам. Пленум суду має спершу заслухати його. Будь-який суддя може ініціювати процедуру звільнення з посади.
На пленарних засіданнях Суду обирається його Голова, двоє заступників Голови та голови секцій строком на три роки за умови, що цей строк не перевищуватиме тривалості строку їхніх повноважень. Вони можуть бути переобрані.
У кожній секції таким самим чином обирається строком на три роки, що може поновлюватися, заступник голови, який замінює голову секції, якщо останній не може виконувати своїх обов’язків.
Голови та заступники голів продовжують свої функції до обрання своїх наступників. Якщо Голова або заступник перестає бути членом Суду або подає у відставку до звичайного спливу строку повноважень, Пленум Суду або відповідна секція, залежно від обставин, обирає наступника на решту строку повноважень.
Вибори проводяться шляхом таємного голосування, у них мають право брати участь лише присутні обрані судді. Якщо жоден суддя не набере абсолютної більшості голосів присутніх обраних суддів, проводиться голосування щодо двох суддів, які набрали найбільшу кількість голосів. За рівної кількості голосів перевага надається судді, який має старшинство.
Голова спрямовує діяльність Суду та здійснює адміністративні функції. Він представляє Суд, і на нього, зокрема,покладається відповідальність за зв’язки з керівними органами Ради Європи.Голова головує на пленарних засіданнях Суду, засіданнях Великої палати та засіданнях колегії з п’яти суддів. Він не бере участі в розгляді справ, які слухаються палатами, крім випадків, коли він є суддею, обраним від відповідної Договірної Сторони.
У Голови Суду є заступники, які допомагають йому. Вони заміщують Голову у випадках, коли останній не може виконувати своїх обовязків, або коли посада Голови є вакантною, або на прохання Голови. Вони також діють як голови секцій. Якщо Голова і заступник одночасно не можуть виконувати своїх обов’язків або ж їхні посади є одночасно вакантними, посаду Голови Суду має обійняти голова секції або, якщо такого немає, один з обраних суддів у порядку старшинства.
Голови секцій головують на засіданнях секцій та палат, членами яких вони є, і спрямовують роботу цих секцій. Заступники голів секцій посідають їхнє місце, якщо вони не можуть виконувати своїх обов’язків, або якщо посада голови цієї секції є вакантною, або на прохання голови секції. Якщо й вони не можуть цього зробити, тоді їхнє місце посідають судді секцій та палат у порядку старшинства.
Судді Суду не можуть головувати у випадках,коли стороною є Договірна держава, громадянином якої вони є або від якої вони були обрані.
Провідний спеціаліст сектору з питань
забезпечення діяльності
Уповноваженого у справах
Європейського суду з прав людини
Головного територіального управління
юстиції у Запорізькій області А.І.Кусій
ДЕРЖАВНА РЕЄСТРАЦІЯ ВІДОКРЕМЛЕНОГО ПІДРОЗДІЛУ ГРОМАДСЬКОГО ОБ’ЄДНАННЯ
Статтею 13 Закону України «Про громадські об'єднання» передбачено, що відокремлені підрозділи може мати громадське об’єднання зі статусом юридичної особи. Цивільним кодексом України визначено, що відокремленими підрозділами юридичної особи можуть бути філії та представництва.
Філією є відокремлений підрозділюридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює всі або частину її функцій.
Представництвомє відокремлений підрозділюридичної особи, що розташований поза її місцезнаходженням та здійснює представництво і захист її інтересів.
Відокремлені підрозділи громадського об’єднання не є юридичними особами.
Для державної реєстрації відокремленого підрозділу громадського об’єднаннянеобхідно звернутися до статуту громадського об’єднання та перевірити чи міститься в ньому інформація щодо процедури створення такого підрозділу, як це передбачено п.9 ч.1 ст.11 Законом України «Про громадські об'єднання». Якщо такої процедури не передбачено, необхідно спочатку внести зміни до статуту шляхом прийняття нової редакції статуту, а вже після державної реєстрації змін до статуту підготувати документи для створення відокремлених підрозділи.
Відповідно до статті 11 Закону України «Про громадські об'єднання» порядок створення, діяльності та припинення діяльності відокремлених підрозділів громадського об’єднання повинен бути визначений у статуті громадського об’єднання, у разі, якщо громадське об’єднання має намір їх створювати.
Крім того, відокремлені підрозділи утворюються за рішенням відповідного керівного органу громадського об’єднання у порядку, визначеному його статутом.
Зауважуємо, що для визначення найменування відокремленого підрозділу громадського об’єднання, необхідно враховувати положення абз.3 п.3 Вимог до написання найменування юридичної особи, її відокремленого підрозділу, громадського формування, що не має статусу юридичної особи, крім організації профспілок, затверджених наказом Міністерства юстиції України від 05.03.2012 № 368/5 (у редакції наказу Міністерства юстиції України 17.10.2018 №3236/5), згідно якого найменування відокремленого підрозділу має містити слова «відокремлений підрозділ» («філія», «представництво») та вказувати на належність до юридичної особи, яка створила зазначений відокремлений підрозділ.
Для державної реєстрації створення відокремленого підрозділугромадського об’єднання необхідно підготувати наступні документи:
1. Заява про державну реєстрацію створення відокремленого підрозділу юридичної особи (форма №4). Форма заяви, затверджена наказом Міністерства юстиції України від 18.11.2016 №3268/5, що зареєстрований в Міністерстві юстиції України 18.11.2016 за №1500/29630 (у редакції наказу Міністерства юстиції України від 29.08.2018 №2824/5).
2. Примірник оригіналу (нотаріально засвідчена копія) рішення уповноваженого органу управління юридичної особи про створення відокремленого підрозділу.
У випадку створення декількох відокремлених підрозділів заявником подається відповідна кількість комплектів документів, вимоги до оформлення документів, що подаються для державної реєстрації передбачені статтею 15 Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб – підприємців та громадських формувань».
За державну реєстрацію відокремленого підрозділу громадського об'єднання адміністративний збір не справляється.
Строк розгляду документів, поданих для державної реєстрації - не пізніше трьох робочих днів з дати подання документів для державної реєстрації.
Статтю підготовлено відділом державної реєстрації друкованих засобів масової інформації та громадських формувань Управління державної реєстрації Головного територіального управління юстиції у Запорізькій області
Наслідки пропущення строку для прийняття спадщини
Достатньо велика кількість громадян України під час прийняття спадщини стикаються з проблемами через власну правову необізнаність. Так, трапляються випадки коли спадкоємці пропускають строк, встановлений законодавством для прийняття спадщини. В цьому випадку необхідно знати загальний порядок прийняття спадщини та наслідки пропущення строку для прийняття спадщини.
Відповідно до статті 1216 Цивільного Кодексу України спадкуванням є перехід прав та обов'язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла (спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців). Спадкування здійснюється за заповітом або за законом. Статтею 1245 Цивільного Кодексу України визначено, що частина спадщини, яка не охоплена заповітом, спадкується спадкоємцями за законом на загальних підставах.
Згідно з статтею 1268 Цивільного Кодексу України спадкоємець за заповітом чи за законом має право прийняти спадщину або не прийняти її. Спадкоємець, який постійно проживав разом із спадкодавцем на час відкриття спадщини, вважається таким, що прийняв спадщину, якщо протягом строку у шість місяців він не заявив про відмову від неї.
Стаття 1272 Цивільного Кодексу України закріплює наслідки пропущення строку для прийняття спадщини. Так, якщо спадкоємець протягом строку, встановленого статтею 1270 Цивільного Кодексу України (тобто шести місяців) не подав заяву про прийняття спадщини, він вважається таким, що не прийняв її.
За письмовою згодою спадкоємців, які прийняли спадщину, спадкоємець, який пропустив строк для прийняття спадщини, може подати заяву про прийняття спадщини нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування за місцем відкриття спадщини.
Крім того, законодавством передбачена можливість надати спадкоємцю додатковий строк в судовому порядку. Так, за позовом спадкоємця, який пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк, достатній для подання ним заяви про прийняття спадщини.
Вирішуючи питання про визначення особі додаткового строку, суд досліджує поважність причини пропуску строку для прийняття спадщини. При цьому необхідно виходити з того, що поважними є причини, пов'язані з об'єктивними, непереборними, істотними труднощами для спадкоємця на вчинення цих дій.
Так, з метою узагальнення судової практики, Вищий спеціалізований суд України з розгляду цивільних і кримінальних справ, у листі від 16.05.2013 № 24-753/0/4-13 «Про судову практику розгляду цивільних справ про спадкування», встановив, що судом не можуть бути визнані поважними такі причини пропуску строку для подання заяви про прийняття спадщини:
1.) юридична необізнаність позивача щодо строку та порядку прийняття спадщини;
2.) необізнаність особи про наявність спадкового майна;
3.) похилий вік;
4.) непрацездатність;
5.) незнання про існування заповіту;
6.) встановлення судом факту, що має юридичне значення для прийняття спадщини (наприклад, встановлення факту проживання однією сім'єю);
7.) невизначеність між спадкоємцями хто буде приймати спадщину;
8.) відсутність коштів для проїзду до місця відкриття спадщини;
9.) несприятливі погодні умови
Серед причин, які суди визнають поважними при пропущенні строку для прийняття спадщини, можна визначити: тривалу хворобу, перебування спадкоємця тривалий час за межами України, відбування покарання в місцях позбавлення волі, перебування на строковій військовій службі в Збройних Силах України тощо.
Таким чином, якщо спадкоємець пропустив строк для прийняття спадщини з поважної причини, суд може визначити йому додатковий строк. Позов про визначення додаткового строку для подання заяви про прийняття спадщини подається:
1) у разі відсутності письмової згоди всіх спадкоємців, які прийняли спадщину, на подання спадкоємцем, який пропустив шестимісячний строк, заяви про прийняття спадщини до нотаріальної контори;
2) у разі пропуску шестимісячного строку подання заяви про прийняття спадщини до нотаріальної контори та відсутності інших спадкоємців, які прийняли спадщину та могли б дати письмову згоду на подання цієї заяви.
Головний спеціаліст відділу аналітично-методичного забезпечення діяльності нотаріату Управління з питань нотаріату Головного територіального управління
юстиції у Запорізькій області Ксенія Лоцман
Стаття на тему «Взяття на облік безхазяйного нерухомого майна»
Реформування системи адміністративно-територіального устрою України, розвиток самостійності та спроможності громад прогресивно впливає на формування системного та планового підходу до вирішення економічних та соціальних проблем.
В свою чергу, реалізація та вирішення зазначених питань має безпосереднє значення для фактичного виконання функцій органів місцевого самоврядування в повному обсязі, в тому числі, повноважень пов’язаних із реалізацією права комунальної власності та права приватної власності на об’єкти нерухомості.
Розглядаючи особливість ефективного регулювання відносин у сфері комунальної власності територіальних громад, слід враховувати необхідність визначення подальшої долі об’єктів нерухомого майна, які не мають власника або власник яких невідомий.
Законодавче регулювання зазначеного механізму та алгоритму необхідних дій в повному обсязі визначає Цивільний кодекс України, Закон України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень» та Порядок державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затверджений постановою Кабінету Міністрів України від 25.12.2015 №1127.
Згідно з частиною другою статті 335 Цивільного кодексу України, безхазяйні нерухомі речі беруться на облік органом, що здійснює державну реєстрацію прав на нерухоме майно, за заявою органу місцевого самоврядування, на території якого вони розміщені.
Водночас, законодавство визначає, що після спливу одного року з дня взяття на облік безхазяйної нерухомої речі вона за заявою органу, уповноваженого управляти майном відповідної територіальної громади, може бути передана за рішенням суду у комунальну власність.
Питання обліку безхазяйного нерухомого майна нерозривно пов’язано із необхідністю фіксації факту та внесення відомостей про таке майно до Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (далі - Державний реєстр прав).
Так, в процесі взяття на облік безхазяйного об’єкта нерухомості саме до повноважень державного реєстратора суб’єкта державної реєстрації належить встановлення наявності або відсутності державної реєстрації прав на майно, щодо якого подано таку заяву.
У зв’язку з наведеним вище, державний реєстратор має право відмовити у задоволені заяви про взяття на облік безхазяйного нерухомого майна у разі, коли:
- безхазяйне майно не підлягає обліку відповідно до закону;
- із заявою про взяття на облік безхазяйного нерухомого майна звернулася неналежна особа;
- у Державному реєстрі прав наявні записи про державну реєстрацію прав на нерухоме майно, щодо якого подано заяву про взяття на облік;
- у Державному реєстрі прав відсутні записи про припинення права власності на нерухоме майно у зв’язку з відмовою власника від права власності на таке майно (у разі, коли підставою для взяття на облік безхазяйного нерухомого майна є відмова власника нерухомого майна від свого права власності).
За наявності підстав для відмови у взятті на облік безхазяйного нерухомого майна державний реєстратор приймає відповідне рішення, яке повинне містити вичерпний перелік обставин, що стали підставою для його прийняття, з відповідним обґрунтуванням їх застосування.
В свою чергу, за умови відсутності підстав для відмови, за результатом розгляду заяви, державний реєстратор приймає рішення щодо взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.
Датою та часом взяття на облік безхазяйного нерухомого майна вважаються дата та час реєстрації відповідної заяви, за результатом розгляду якої державним реєстратором прийнято рішення щодо взяття на облік безхазяйного нерухомого майна.
Слід нагадати, що статтею 335 Цивільного кодексу України передбачено обов’язок оголошення у друкованих засобах масової інформації про взяття безхазяйної нерухомої речі на облік.
В.о. начальника Головного
територіального управління
юстиції у Запорізькій області А.Ю. Проценко
Порядок звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу
Постановою Великої Палати Верховного Суду по справі № 310/11024/15-ц від 25.05.2019 викладено правову позицію стосовно порядку звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом його продажу.
Відповідно до статей 12 і 33 Закону України «Про іпотеку» (далі – Закон) одним зі способів захисту прав та інтересів іпотекодержателя є звернення стягнення на предмет іпотеки.
Закон визначає такі способи звернення стягнення на предмет іпотеки (ч. 3 ст. 33 Закону): судовий (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду); позасудовий: захист прав нотаріусом (звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса) або самозахист (згідно з договором про задоволення вимог іпотекодержателя).
Способами задоволення вимог іпотекодержателя під час звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом позасудового врегулювання на підставі договору про задоволення вимог іпотекодержателя або відповідного застереження в іпотечному договорі, яке прирівнюється до такого договору за своїми правовими наслідками, є(ч. 3 ст. 36 Закону): 1) передача іпотекодержателю права власності на предмет іпотеки в рахунок виконання основного зобов`язання у порядку, встановленому ст. 37 Закону; 2) право іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, встановленому ст. 38 Закону.
Способами задоволення вимог іпотекодержателяпід час звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі рішення суду є: 1) реалізація предмета іпотеки шляхом проведення прилюдних торгів (ст. 39 Закону); 2) продаж предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (ст. 38 Закону).
Звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному ст. 38 Закону,можливе лише за умови, що сторони договору іпотеки не передбачили цей спосіб задоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, яке прирівнюється до такого договору за юридичними наслідками. Якщо ж сторони договору іпотеки передбачили такий спосібзадоволення вимог іпотекодержателя у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя або в іпотечному застереженні, позовна вимога про звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом встановлення у рішенні суду права іпотекодержателя від свого імені продати предмет іпотеки будь-якій особі на підставі договору купівлі-продажу у порядку, визначеному ст. 38 Закону, є неналежним способом захисту.
Частина 2ст. 36 Закону, яка встановлює, що визначений договором спосіб задоволення вимог іпотекодержателя не перешкоджає іпотекодержателю застосувати інші встановлені цим Закономспособи звернення стягнення на предмет іпотеки, означає, що у разі, якщо у договорі про задоволення вимог іпотекодержателя сторони передбачили обидва, вказані у ч.3ст. 36 Закону, способи задоволення вимог іпотекодержателя (статті 37, 38 Закону), то їх наявність не перешкоджає іпотекодержателю застосувати: 1) судовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом задоволення вимог іпотекодержателя у спосіб реалізації предмета іпотеки на прилюдних торгах; 2) позасудовий спосіб звернення стягнення на предмет іпотеки шляхом звернення стягнення на предмет іпотеки на підставі виконавчого напису нотаріуса.
За змістом припису ч.2ст. 35 Закону визначена у ч.1 цієї статті процедура подання іпотекодержателем вимоги про усунення порушення основного зобов`язання та/або умов іпотечного договору (яка передує прийняттю іпотекодержателем рішення про звернення стягнення на предмет іпотеки у позасудовий спосіб на підставі договору) не є перешкодою для реалізації іпотекодержателем права звернутись у будь-який час за захистом його порушених прав до суду з вимогами: 1) про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб його реалізації шляхом проведення прилюдних торгів (статті 41-47 Закону) - незалежно від того, які способи задоволення вимог іпотекодержателясторони передбачили у відповідному договорі (в іпотечному застереженні); 2) про звернення стягнення на предмет іпотеки у спосіб продажу предмета іпотеки іпотекодержателем будь-якій особі-покупцеві (стаття 38 Закону) - якщо у відповідному договорі (в іпотечному застереженні) сторони цей спосіб задоволення вимог іпотекодержателя, встановленийст. 38 Закону, не передбачили.
Головний спеціаліст відділу судової
роботи та міжнародного співробітництва
Головного територіального управління
юстиції у Запорізькій області І.О.Девятко
Я МАЮ ПРАВО!
Конвенція ООН про права дитини!
