51-й перший дзвоник
Зустріч зі справжньою людиною — людиною з великої літери — завжди лишає в душі відчуття світла, торжества добра над злом, відчуття надії. Особливо це важливо для дітей, адже вразливе дитяче серце здатне зберегти пам'ять про таку Зустріч на все життя. Тому Вчитель просто не має права не бути Людиною.
На жаль такою високою мірою можна виміряти далеко не кожного представника цієї професії, особливо сьогодні. Тим більш приємною є нагода зустрітися саме з Вчителем, саме з Педагогом — з Людиною.
Сьогодні у нас у гостях Любов Пилипівна Албул — вчитель географії Водянської загальноосвітньої школи І-ІІІ ст..№1 ім. Ф.О.Окатенка, колишній завуч цієї школи, шанована особа, як серед учителів, так і серед учнів, особливо колишніх, яким поталанило зустрітися з нею на життєвому шляху.
— Любов Пилипівно скільки років свого життя Ви віддали школі? Скільки з них пропрацювали завучем?
Взагалі я працюю у школі з 1968 року зразу після закінчення Мелітопольського державного педагогічного інституту. Заступником директора з виховної роботи я працювала 9 років з 1975 року по 1984 рік, а заступником директора з навчально-виховної роботи 11 років з 1992 року по 2003 рік.
— Тобто 50 років життя віддано школі, і з них 20 років — адміністративній роботі?! А ким Ви себе більше відчували: вчителем чи адміністратором? На якому поприщі ви реалізували себе як особистість?
— Вважаю, що знайшла я себе саме в адміністративній роботі. Власне, у класі я теж почуваюся нормально, але цього для мене замало — мала аудиторія. Щоправда, я усвідомила це лише з часом. Для мене важливим було, щоб через вчителів більш широко впливати на процес взагалі, щоб доносити через них до дітей те, чого я прагну. А хотіла я, щоб школа була не просто школою, а теплою, затишною домівкою, де до кожного ставляться з любов’ю і повагою. Одним словом я намагалася ростити професіоналів. Але зізнаюся, далеко не все і не завжди у мене виходило.
— Для багатьох поколінь учнів Ви — взірець учителя, свого роду ідеал. У чому тут секрет, як Ви гадаєте? Як домогтися такої довіри від дітей?
— Мабуть найголовніше — уважно стежити за тим, щоб не нашкодити, щоб не вилетіло ненароком грубе, образливе слово. І дуже важливо добре знати свій предмет — діти шанують професіоналізм.
Тільки не думайте, що у мене все було гладко. Просто я завжди йду на зустріч учневі, допомагала вирішити ту чи іншу проблему. Позиція адміністратора давала можливість охопити своїм впливом якомога більше дітей, але як учитель, я відчуваю, що не допрацювала. У мене завжди було небагато класів і уроків… Для дітей я намагалася бути, у першу чергу, не вчителем, а людиною.
— До якої межі має доходити суворість учителя?
— Боже упаси! Я дуже відходчива. Можу емоційно нагримати, а потім скажу: ну дивися ж який ти гарний, розумний, які гарні у тебе батьки, ну що ти робиш? Таким чином можна досягти куди більших результатів, ніж суворістю.
— Ми зустрічаємося напередодні 1 вересня, тому давайте трохи помріємо. Уявіть собі ідеального вчителя, яким він має бути? Назвіть декілька головних рис, що мають бути йому притаманними.
— Це, безумовно, спеціаліст, професіонал, котрий добре володіє своїм предметом, володіє методикою викладання — саме володіє, а не знає методику. Це — хороший психолог, адже без психології у школі робити нічого. І, найголовніше, це людина, котра вміє прощати, забувати негативні моменти і не згадувати учневі, якщо він щось колись зробив неправильно. Ну і най-найголовніше — це має бути не випадкова людина у школі. Справжнім вчителем може бути тільки той, хто приходить у школу за покликанням серця. А таких зараз мало. У декого це з’являється з часом, розвивається завдяки накопиченню позитивного досвіду діяльності на педагогічній ниві. Ну і най-най-найважливіше, найголовніше — вчитель має бути носієм любові. Його серце повинне бути відкрите і для вродливого, і для негарного, для розумного і не дуже, для одягненого зі смаком і без смаку… Психологічно це доволі складно
— Школа сьогодні і вчора, чим вони відрізняються?
— Коли я прийшла у школу, тут усе насаджувалось, як і в нашій радянській державі, зверху. Ви самі мабуть пам’ятаєте, як у понеділок зранку політінформація, діти, так само як і дорослі, не мали права пропустити її, не мали права не бути піонерами, комсомольцями, боялися зганьбити піонерський галстук, загубити комсомольський квиток тощо. Ми були пригніченими, несвободними з середини. Діти говорили не те, що думали, а те що повинні були говорити, що від них вимагали. Так само і вчителі. Іноді виникали конфлікти, коли допитливі учні намагалися випитати таке, про що не слід, і, якщо вчитель не вмів гідно вийти з такої ситуації, виникав конфлікт. А зараз діти можуть сказати все що їм заманеться.
— Хотілося б почути про найрадісніші і, можливо, найскладніші момент, з яких Вам доводилося виходити.
- Радісних набагато більше. Дуже радісно випускати одинадцяті класи, коли бачиш плоди своєї праці. Випускний у нашій школі проходить не традиційно і цікаво. А складнощів у школі теж багато, кожного дня доводиться щось долати, перемагати, вирішувати якісь проблеми. Одна з найбільших проблем — відсутність взаємопорозуміння з батьками.
- Пам’ятаєте своїх перших випускників?
- Звісно! Це був мій перший випуск у 1973 році - Пархоменко М.Г., Шемета І.М., Застука Т.Г. та інші.
— Кілька слів про сьогоденні проблеми школи.
-Та ж сама гуманізація школи... Я її розумію так: у центр має бути поставлена дитина з її потребами, проблемами, переживаннями. А просто нагромадження нових предметів гуманітарного напрямку — цього замало, якщо навантаження на дітей так і залишиться непомірним. Вони ж у нас аж занадто переобтяжені, тому й не вчать уроків. Ми це розуміємо, але вимоги програми не дають можливості задавати дітям менше, щоб вони мали більше часу на відпочинок. Сильні учні виїжджають на тому, що добре слухають на уроці. Однак письмова перевірка викриває недостатність і їхніх знань. А таких учнів, що свідомо вчаться, щоб виступити на уроці, — таких одиниці.
— Мені здається, що ми все ж таки знову підійшли до питання особистості вчителя, адже діти з радістю вишукують інформацію по предмету, який їм подобається, точніше по предмету, який веде улюблений учитель.
— Саме так. Отже, сучасній школі потрібен сучасний, навіть ультра сучасний учитель. Тобто розкутий, гарний (у першу чергу душею), не нудний, учитель, який наче риба плаває в своєму предметі, який по ходу викладання може міняти методики і так чи інакше донести до дітей свої знання. Він має володіти методикою організації бесіди, самостійної роботи, інтерактивною методикою і всіма сучасними надбаннями педагогічної науки.
— А що ви скажете про введення у школі нового предмету «Фінансова грамотність», чи готова школа до цього?
-Я думаю потрібно, тому-що вивчення цього предмета буде в 10-11 класах , а програма включає такі питання , як працювати з платіжними картками, про правила успішного та відповідального поводження з грошима і т. д. Просто у нас в освіті вводяться нові предмети, але щось довго не приживаються. Згадайте такі предмети, як: «Етика сімейного життя», «Валеологія» «Основи споживчих знань».
Упевнений, що для наших читачів так само, як і для Ваших колег, це інтерв’ю буде своєрідним подарунком, тож вони будуть раді почути Ваші побажання коллегам до нового навчального року
— Колег своїх я дуже люблю. І не просто люблю, я їх обожнюю по тій простій причині, що дуже багато було пройдено разом, багато цікавого і багато важкого.
Усім-усім я бажаю головного — ЛЮБОВІ: щоб дома було тепло і мирно, щоб на роботі любили і шанували, щоб всіх і всюди оточувала лише любов.
Колегам своїм бажаю більше добра, щоб кожен день душа животворилася натхненням, щоб на роботу вони ходили з величезною радістю, говорячи: «У мене найкраща робота у світі», тому що коли ти вже прийшов у школу тільки так і має бути.
Микола Ященко
Коментарі:
Ваш коментар може бути першим :)
